Шлях зламавсь.
Дають за рубль «сотку».
Час бандитський...
Ще недавно в нас
В магазині тільки хліб і «водка».
Даль – дрімуча шкура кабана.

А тепер солоний скрип металу,
Птиць безгніздих нетутешній крик,
Що ніколи в ирій не літали...
І поет – як завжди, без кори.

Базарово.
Торгаші й торгашки.
І ромашки з лицями братви.
На душі осінньо-грушоважко,
А на тілі шрами від трави.

Розп’ялись.
Між Заходом і Сходом.
Море степу...
П’янка й безпросвіт.
Наче депутати від народу –
Так далеко істина та міт.

Де була імперська пастка –
Пустка.
Там, де пустка –
Сміття і дурман.
І поля – немов циганська хустка.
Скрізь базар.
Романтики нема.

Лиш тужінь –
Велика, мов півострів.
Ностальгія... нерви... самогон...
І ножі – як юний Місяць,
Гострі.
Наче смерть,
Солодкий напівсон.

Все мінилось, пінилось, мінялось:
Батьківщина, воля, мама, честь –
На пістряві маски, штучне сало,
Пінопласт чи секондхендну шерсть.

Слово стало вітром підземельним.
Спереду – глибока скіфська ніч.
А я душу, мов зернину мельник,
Мучу і шукаю у вині.

Хай дає гірку і чесну пісню.
Хай дає дзвінкий немодний бунт.

Шлях зламався.
Помирати пізно.

Я виходжу
На війни тропу.