Намалюй мені весну: сонце, хмари...
Дощ по синіх від фантазії квітах...
Заробила я собі на примари –
Залишається іще на завіти.

Намалюй мені весну: небагато.
Кажуть: сад – це світ
У мініатюрі.
Я не хочу більше зайвого знати.
Скло вдивляється в оманливі тюлі...

Намалюй мені... Детальку дрібненьку:
Гілку,
Зірку,
Грудку слив,
Пів стежинки...
Там, де ходить прабабуся, як ненька, –
І від цього ніби легшає жити.

Намалюй мені весну: всіх Венецій
Надто західний (за зверхністю) вчинок...
Знову дерево од вітру не гнеться.
Мати – сину: “Помирай, як мужчина”.

Намалюй!
Буття – це пензель і думка.
За пейзажами кодуємо мрії.
Заробила я собі на малюнки –
Залишається художник...
Старію.
                   31 серпня 2008 р.