* * *
Розкинула ноги по полю дорога,
Чи з пагорбів збігла в шовкову траву,
Розсипав волосся відьмак по підлозі,
Сусідка на всесвіт готує війну.

Зухвала коза заплелася в покоси,
І їсть абрикоси  під тином дівча.
Розчісує коси на гілці русалка
І кличе до себе. Не думай. Хоча...

Зруйновано вежі. Розбито фортеці,
І вилито слово з водою в межу.
Ідуть ворожбити, летять босоркані,
І п’яні спокійно ступають во лжу.

Герой цього часу цитує Плутарха
Чи Будду, чи в буді впадає в ніщо.
І віником блудним шукає облуди,
Чи блуду, чи Бога, чи Бог знає що.

Пейзаж вавілонський придумав Вавілов,
Чи вичитав, може, чи, може, я сам?
Хвороба і люди ідуть у нікуди,
А може, нізвідки. І кажуть: "Салям".

А там, де розкинула ноги по травах,
Де замах на запах – найважчий з гріхів,
Де всі босоркані цілуються вранці,
Ніколи ніхто не впадає у гнів.