Любове, виведи мене
З війни, що роз'їдає душу,
Із тих боїв, що раз у раз
У снах переживати мушу.
Із тих атак, що в них веде
Не пам'ять, а нечиста сила,
З вогню того, який давно
Терпіти й пити вже несила.
Любове, винеси мене
На крилах ніжності із пекла,
Із рук не змилася ще кров,
Кров спогадів і ран запекла.
А потім приведи мене
До того, хто стріляв у мене,
Йому руки я не подам,
А обійму його. Ой, нене!
Хіба його у тім вина,
Хіба моя у тім провина,
Що полонила нас війни
Брудна сталева павутина,
Що у горнило тих подій,
На амбразуру власним тілом
Нас кинули… Й навчили нас
Весь світ сприймати під прицілом.
Любове, виведи мене
У світ свободи, щастя, миру,
Людей ображених, святих,
Вождів, що бісяться від жиру…
А, може, краще там було,
Де лиш свої були й мішені,
Де все було простим, мов смерть,
Неначе дуля у кишені.
А, може, краще буде там,
В раю, у пеклі, в Божім слові…
Любове, виведи мене
З проблем земних у світ любові…