Хоч сказися, душний червень розлізся на ясні очі і кинув живу жарину у жаский світ, і згущує пломінкі фарби аби вітряний рота не розкрив мені, сонцевику, так щоб лепсько було поворожити з джмелями на трьох і від люлькового безтяму живим поцілунком загудіти в пітьму, а там щокато розсміятися з голеньких сніжних пташат, щоб не латати ломкі ребра на тонку втіху від терпкого сорому і не скинути вертким оком зі світу рум'янець очей. Постривай, легкий на руку, чого тобі летіти у неподатну прірву? Чого носишся як окружний дурень зі ступою? Скопилив пухкі губи і нівроку розпузирився після пісного борщу, швидко заметушився під сухий заячий хвіст, аби скоро під руку вичавити з себе перелякано-вохряну прем’єру життя. Рясні і веселі блимнули квітки з легкою душею і жалібні солов'ї сколихнули дзвінкий лемент горобців і запілікали худі сміх коломийки синячків. У червні на полі лисе сонце без страху і догани, як лицар серця, божевільно ловить поцвілих мух, їх дуже густо в галасі комах і чути, як позакладало в вухах під гарячі балачки з бурею в склянці води і на лихо красивий пілігрім привселюдно роздягає в дорозі косу і зелениться кадило і скроплює кров’ю землю аж пил йде на цілий аршин слідом і навколо з усюди суне вітер торбу лиха, і скрипить зубами, і давиться слізьми від хронини, проте скручує дулю в кишені, і горя нема, коли тільки його горя, аби з решетом у воді ловити журавлині зірки, і потім лінитися розігріти запах цитрини під вусом, розім’яти кості лошаку, аби жовтогарячий чорт з баликом у сметані в червневе тепло иіряв ковшем гроші і купався у молоці Південого Бугу. З червоними щоками сонячний зайчик ловить соколів-зівак, і під тепле слівце ковтає слинку бусол, а місяць розквасився з дюралюмінію мазнув вустами муравину дорогу, туди круть сюди верть, аж срібний мед потік по губах білогрудої і дзвенять золотими сережками дощові краплини на соколиних тополях, що стоять над ящериними курганами і ходять молоді на винахід семимильними кроками до себе у малинівку, на сліпу вулицю через просіку. Ось там розлітається самі за себе нейтрино, коли наша бере, і одразу ловлять вітер на довгі вуха - о-о! – і пропадає геть нюх за тридев’ять земель, де червоний мак зацвітає під несподівану блискавку і цвіркуни тріщать в голові свої китайські церемонії. Ледача на пам’ять сойка розкраяла серце черешні, У червневих чарах лагідна ягідка всім подобається, а жовта мліє на сонці – в козубку пожирає всім очі і стоїть усім в точці зору билинонька, наче повна повінця золота чаша золота, Бог зна з якого часу наступає друга її молодість. Адже у червні так пахне сіно молоком, що й сама попадя, Зіллячком окропивши і посоливши, в середу з'їла б його. У червні чепурні і раді бджоли, як ж вони гарно скидають тягар з квітів і тонуть в нектарах... М’ясна муха набралася гріхів і її проковтнуло сіно яке збирали вздовж дороги, вивертаючи на фуру, згадуючи торішні витівки бубликів, Спокута йде до халепи, а сонне царство морить сонце, А біля витоку сіно згортають в снопи для Христі, воно саме в соку, як млин меле заблукані звуки, і змінює без упину колір від щедрот свояка лівої щоки, і така ж несподіванка мучить мене за такі комашки в душі, від того щербата моя доля й живіт присох до спини. Та що там, сипе жару з галяв шалений червень, якимсь чудом підвернувши жар-птицю : «Коси, косою, допоки з росою, бо сонце пригріє – косар упріє, а вранці коса додолу, то косар втече додому». Хай там що, а ви дивіться на світ своїми ясними очима, аби було за віщо зачепитися хоча б на півмізинця.
|