З далекого далека ластівка
піднесла з раяного вогню
з посівного плоду з білого снігу
мамин молодий коровай
на смак як  яблуневий спас
а як його хотів обійняти уїдливий
і як його  не зміг  обійняти статний
і не утримався на пісних харчах вус
в білій світлиці в теплі та в любові
в сердешній зернині  очищений
в глибині віків без спасу  воскрес
від розрад та спогадів про сонце-світ
і повертає вус  витрушеного з землі
і потрапляє  той на стіл з  шуму неба
а звідти його переносять у натовп
через вільну садибу  і  зривають з очей
його і йому вийшло уродитися
під вигадки  карколомної флотилії
в шумі  сильного вітру коли
роз’їжджається  повна хата братів
і  з'являються  почилі духи