ліричний цикл

 *    *   *

Кладіть  потрібне, мені час,
я на той світ, і слів не треба.
Замкни мене, земле, з нещасть,
Замкни мене у плетив неба.

Не хочу жити від зурочень.
В сорочці я – з ниток полинних.
Піднявсь на крилах долі олень,
І залунав голос  орлинний.

Хай кличуть долю розв’язати
червоний пояс – калиновий.
Перетікаю в звук, щоб взяти
Благословенний дух кленовий.

 *    *    *
Скриня долі пішла по світу.
Скрипка мала згоріти б давно.
У зеленім повені квіту
Вигас комин живої райволь.

Весняні пострижини всупереч
Роздягли відчутні бульвари.
Не що інше, проси ненасупереч
За найвищою  силою кари.

Житнє дійство – дитя на порозі,
Очепилась ладом вагіниця.
Хороводи за сонцем на розі.
Де той світ – щоб дитині погрітися?

*   *   *

Самонавіяний в дрімоті
сьорбає вінницьке пивко.
Володька пише в позолоті
Ікону в стилі рококо.
О, сатано, під ідіота!!!
Яке божествене  сусло!!!
Гніздечко рідне, вічна цнота –
його священнеє  русло.
А чи тобі байдужа, мертва
остання мить твого буття?
Чи це жива самопожертва
душі безсмертного життя?

Не пиво – ллється кров усюди.
Які ж ікони на крові?
Боги мальовані. А люди
Вічно живі…  Вічно живі?

*   *    *

Мандрую з майдану під жорна життя.
Там грав фірмачам – радів обертасом.
Там за парканом злітала на днях
Земля, що з сонцем завжди йшли разом.

Була усмішка, як Божа душа.
І падала біль, зачіпала ослінчик.
Розчинене небо, мрія густа.
Лихо – з-під жорен. От вам і живчик.

Я грав жорно-кола, від дива такого
Позаприхмарились сиві тополі.
Гей! Чорне черево! Ген косогором
Затишне курево жмуриться в полі.

Мрійнице, долю ціпить просити.
Налякані тримають волю у роті.
Вже пуп’янок білих магнолій - на ситі,.
і ринви співають приємні тривоги.

Буханець з’їдають діти несхожі,
Шкуринки викривлюють їхні кишені.
Піднявся над куревом білий мірошник.
Один Байда знає, як діляться жмені…