Тонкі міжкрилля мавок і килин...
А ти чиї мені приносиш вії?
Є сад і є колиска. А коли
над садом божа ласка посивіє?
В тобі також давно нема дощу,
хоч ходять пальці сходинками клавіш.
Все вмію...Але це – не відхрещу.
Його не переломиш, не задавиш.
Мені ж довіку – витирати пил,
І плакати у плавнях, і бажати,
щоб все, як планувалось.
Треба сил. І ласки. І вогню на чорні дати.
Всихає сад. Не всидить серед лих.
А він, дивись, малюсінький та гожий
заслухався, аж мудро так притих,
неначе сам не гірш за тата може.
В чиє міжкрилля завтра ти впадеш?
А я стерплю, тонка твоя жрекиня...
Та не спиню того, що є невпинним.
І стануть дати рештками пожеж.