Лежачий камінь мохом обростає.
Лінивий день над  річкою пливе.
Збиває пиху  річці, той, що має
Невістці  дощоміра   крикнуть: «Фе!».

Немов мерзотник,  потайки, самотній  
у  безтурботті лізе в душу та й  
нажаханий згадає  рай  кокотки,
свіженьки  заохотки  бігти  в гай.

А там екзотик гарна хрупотнява
посеред мотлоху захвате із дубла.
Гірко ячи  дудінням  кашалява  
аж доки не вгамуєш  оцей жах.

Яких то вже панів у нас немає.
Нема в кому посіяти  життя.
Всоте вільготний отрок чорта має.
Болото і багнюку від митця.