***
Відчай –
Останній зблиск,
Холодний ніби промінь,
Моєї зброї проти вічності,
Проти байдужості…

Змахну коротким лезом
І випущу на волю
Сонячного зайця свого серця
Вам – лиш тінь на стіні
Від помаху крил його
Прощальнотужного -  
Краплі сміху, колись такого рідного….

- Кому по дорозі – давай покатаємось!
Чи впізнаєте коня мого?
Колись – він був верблюдом…
- А раніш?
- Драконом…





***

Піти туди, де долі ще не було…  
І там стояти…
Стоячи,
Як слон ….
Маленький хлопчик загубив верблюда
Та не зумів забуть тепла його
І думав, думав…

Пустеля марить недитячим чудом
Їй сниться цей непереборний сон…

І хтось комусь – дощем спаде на груди!
І знов дівча від сну жирафу збудить,
Щоб пальми цілувать в задуму скронь…..

Та вовк поранений це вислухав байдуже,
Пішов, і не лизнув моїх долонь…
Лиш в очі з віч
Вовчий
Вічний як відчай
Палючий
Вогонь!


***
Кину все, відпущу собі хобота,
Заговорю мовою слонів,
І піду поміж Росій
До тропіків
По задумі лісів…
Розтривожу пісні
І залишиться
Зачепившись між горами
Мій людинячий і такий
По-дитячому неупокорений
Спів…