У мене мультимільйон друзів – серед дітей, які не прагнуть компілювати мудрість в комфортних музеях Інтернету. А діти повисли в мережі монументами власності, а не колажів совісті та моралі дорослих. У дитячих театрів усі монологи мозаїчні, а не книжні, неначе у представників загубленого покоління. Маневруючи і маскуючись шляхами кладовищ, я заходжу у подружнє місце проживання дітей, і прочитую летальне лібрето маніакальної містерії, і клінчую, вгризаюся в потоки віртуального повітря, і розчинюся у натовпі юзерів... Легіони кланів, клієнтів-кілерів. Комп'ютерні ландшафти. Все в ланцюгах. Але в скислих легенях дітей горить пекельний ладан і їм є що сказати Господу. Якщо кучматі клони не здатні на крововилив у мозок, якщо кутасті кругозори внесені у велику Базу Даних... тоді - крила корифеїв вкривають дітей, а не одного із нас. Одним словом, усе не зникає, окрім конвенцій про живих дітей. Але - велика вітара маленьких мрій і все стає в коловороті, Діти пишуть на мене касацію, читають про мій завал, радіють моїй поезії в катівні, купаються у депресіях моїх слів. Каруселі опалого листя і блискавка пронизує імпозантні дерева ідилічного глобального Саду, а що, казус гріха, на пухнастих хмаринках їхніх ілюзій спустився з ідеалу Венери на ізгой Меркурія та зроговілим зуавом ліг біля ніг і треться об Сонце, муркоче до протуберанців, дарує тепло, забуття і свободу. Очі злегка поглинають потуберанці на Змієвій горі. Сльоза повідує знайоме шуршання піску в неозорих долинах, поміж зефірних гір і зірчастих озер мереж, переповнених дивними пахощами сну, а здрібніле проміння казкових видінь посилає у ті, згущення в дзеркалі чистих краплин, де розкажуть кожній дитині про безглузду загадку цноти буття.
|