- Так ви вважаєте, колего мій,
Ніби "брехня" від слова "пес" походить?
Але в етимології такій
Критичний розум сенцю* не знаходить.
- Етимологія правдива. Ну, а ви
Від чого б вивели брехню? Ануте!
- Від чого? трудна штука! Від "Москви".
Це так; інакше це не може бути.
- Ні, ні: від "пса": недурно на той крик,
Що пси дають, як хто ввійде до хати,
Народний український наш язик
Створив зовсім як слід глагол - "брехати".
- Ні, від "Москви", і правда, що Москва
До нас брехні чимало напустила.
- І так міркує вчена голова!
Наука тут і близько не сиділа!
- Ні, зовсім науково: ось глядіть,
З "Москви" що вийде... не спречайтесь марно...
Москв-мроскв-мреск-мресн... а що, не так скажіть?
Мресн-бресн-бресня-брехня... а що, як гарно!
- Ну й гарно! Де ж тут логіка? мабуть,
Згубилась під Москвою. Протестую.
- Ануте, ви попробуйте добуть
Від "пса" ту логіку: ану, почую...
- Так що ж, охоче, річ не дорога.
Я вивів слів таки гурток чималий.
Ну, слухайте: пес-бес-бесн-бехн - ага!
Бехн-брехн-бехня-брехня. А що - чували?
- Немає сенцю. Вивести від пса,
То все одно, що вивести з гадюки!
- А від Москви - так саме, як з вівса.
В моїй брехні далеко більш науки.

_______
* Сенцю - сенсу.