* * *

Золотіє верба на могилі забутого предка.
В дзеркалах циферблатів відбиті минулі раї.
І жовтіють вчорашні веселі сніжинка й газетка,
І коріння на Той світ пускають сумні кураї.

Смерть жіночна сама над гробами дитячими плаче,
Й ангеліє душа, як болить... і від болю росте.
До краплини великої світ проживаю без здачі,
Доки листя верби кров озерну мою замете.

У минулім – майбутнє, і зліплені з хліба вертепи –
Я усе відчував...
І мені нецікавий цей світ.
Поміж словом і тілом, морем і степом
Вибираю вільний політ.

Он дерева на храмах,
А гнізда на цих-от деревах:
Такі-от закони!
Все інше кругом – муляжі.
В них людські серця – у дерев цих,
Вони мені кревні.
Вони, як і я,
Постійно ростуть на межі.

А поряд он рейки.
По них не потрапиш до раю.
А далі он – тиша...
Давно вона сниться мені.

Народжені в рабстві,
Самі собі смерть вибираєм,
Яку собі хочем...
Як вузлик на вічній струні.