Я на мосту стою, горілка піді мною

Звивається, мов кришталевий змій,

І чути дзвін таємний за спиною.



Я тайну творчості побачила у ній,

Так саме, як вона – непідкорима сила

Поезія  - стихія із стихій,



Вливається в слова; якщо вона не біла,

Римується, а потім у рядки

Складається, і поки ще безкрила,



Несеться, наче в гуркоті ріки

Гірської, у пляшках прозорих змісту,

Лякається сторонньої руки,



І знає вже тоді, хто чистий, хто нечистий,

Бо всі тоді прозорі, як вона.

Ти не пішов туди, бо ти не маєш хисту -



Поезія твоя не має дна,

У славі у твоїй, неначе у позорі

Слова всі безнадійні, мов стіна,



В верлібрах топиш ти думки свої прозорі,

Та мова не про це. На вулиці весна,

І у пляшках на Харків лине море,



Потужних агрегатів довжина

Нам гарантує легкість у натхненні,

І грім творіння по цехах луна,



І стукають у скло слова мої даремні.