Машеньці
Заснули в деревах останні вже звуки,
І з тихим дзюрчанням все ближчають сни.
І тишу прозору вітрець п’є з весни
До ранку. І ми не уникнем розлуки

З піснями трави і пташок угорі –
Вони засинають з тобою, дитино.
У ніч чарівливу ми двері прочиним,
З тобою бродитимем там до зорі.

Де морок у келихах квітів осів,
Зустрінуть нас, доню, задумливі феї.
До ніг наших тихо, неначе трофеї,
Довірливо скотяться крапельки слів.

І будуть бажаннями срібно дзвеніть
Зірки прохолодні в нічних відгомонах.
Ми ноти замерзлі зігрієм в долонях
До теплого шепоту крон-верховіть.

На місячне сяйво удвох навпростець
В край снів і усмішок полинем охоче.
Злотисту монету у попелі ночі
Ми знайдем – ранковий ясний промінець.