Машеньці Заснули в деревах останні вже звуки, І з тихим дзюрчанням все ближчають сни. І тишу прозору вітрець п’є з весни До ранку. І ми не уникнем розлуки З піснями трави і пташок угорі – Вони засинають з тобою, дитино. У ніч чарівливу ми двері прочиним, З тобою бродитимем там до зорі. Де морок у келихах квітів осів, Зустрінуть нас, доню, задумливі феї. До ніг наших тихо, неначе трофеї, Довірливо скотяться крапельки слів. І будуть бажаннями срібно дзвеніть Зірки прохолодні в нічних відгомонах. Ми ноти замерзлі зігрієм в долонях До теплого шепоту крон-верховіть. На місячне сяйво удвох навпростець В край снів і усмішок полинем охоче. Злотисту монету у попелі ночі Ми знайдем – ранковий ясний промінець.
|