укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44155, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2016.02.15


Ірина Кримська-Лузанчук, місто Малин Житомирської області

Прикладка як новоутворення сенсів


«Птахокардія» - невиліковна

Продовжую читати поезію Світлани-Майї Залізняк

Досліджуючи мову поезії Залізняк, дивуєшся невичерпності ресурсу, яким володіє авторка. Її мова ніби розвивається в собі, нуртує і розшиює береги, стаючи ще більш повноводною і глибокою. Загадка криється насамперед у радісній безстрашності поетеси і впевненій грі всіма-всіма інструментами мови, мови як такої і мови поетичної. З їх (інструментів) допомогою вона винаходить все більше і більше скарбів, урізноманітнюючи визначення й означення для усіх досліджуваних тем, предметів і явищ.
Сьогодні зупинюся на прикладці, яка особливо яскраво демонструє здатність Залізняк до відкриттів усередині, здавалося б, давно досліджених словесних територій і маршрутів. Чому проявляється така пристасть і винахідливість у кліматі пикладки, можна досліджувати і крізь психологію творчості. Однак мене зараз більше приваблює естетична сторона предмета дослідження, цієї «експресії думок-вуглин» («Шал», ст. 454).
Варто зауважити, що тексти Залізняк демонструють одночасно обшир авторської мови і відверту манеру віртуозної економії мовного ресурсу. Щоб максимально точно поцілити образом, метафорою, визначенням читачеві в душу й думку, Світлана-Майя ліпить словесний снаряд так, щоб елегантно зекономивши місце в рядку, в строфі, підібрати таке слово, яке б розірвало на клоччя всі попередні тлумачення його посередком поезії, естетичного й смислового контексту: «І в’януло обличчя-ананас...» («Пилюга», ст. 42); «А на долівці – рядна-павичі...» («Ностальгія», ст. 16); «...Десь тут лелека Бере дітей – із рогу втіх-щедрот...» («Батерфляй», ст.43); «Ти не для мене рай-солярій зводив» («Оригамі», ст.325).
У авторки спостерігається пристрасть до «зв’язування» слів у пари не лише стосовно іменників. Така тенденція прослідковується в роботі і з дієсловами, і з прикметниками. Однак з іменниками побиті навіть її особисті рекорди. Але ж вона не прагла вразити читача кількістю цих «пошлюблених» у прикладку іменників, а звернути увагу причинно-наслідковими мотиваціями злиття слів у промовисті пари. Не здивуюся, якщо поетеса й сама не помітила інтенсивності прояву своєї пречудової звички продукування прикладок. Швидше за все, пари народжуються... на небесах, де ширяє невтомна пташка натхнення: «Стрімкіший лет – і ось пустеля-спека» («Батерфляй», ст.43); «Лети на конус-терикон» («Манівці», ст.31); «Пливе жура-журавонька» («Єва. Три літа», ст.348).
Манера Залізняк у складанні іменників до пари стає відтак її візитівкою-впізнаванням (серед поетів узагалі і серед інших власних творчих чеснот-візитівок). І самі слово-винаходи розсовують стіни контексту – прикладка виглядає ніби гральна карта (в сенсі здвоєного символа), котру можна розглядати, обертаючи і перекидаючи, розкриваючи. Кожний окремий іменник в мить занурення в нову смислову лунку разом з іншим іменником вигострює кінчик стріли, набуваючи атомарної точності потрапляння в центр образу. Ось! Саме це хотіла я сказати, ніби злегка усміхається здаля поезія. «Немов стріла, що лучник-Час пустив» («Крізь пил і пух», ст.244). Точність у досягненні мети посередком кожного слова! Не дати читачеві блукати сліпо у пошуках варіантів-сенсів, не дати йому відволіктися на манівці і раптом схибити в розумінні творчого задуму! Так авторка відповідально й щедро розставляє дорожні знаки на маршрутах сенсів, аби читач крок-у-крок прямував ними синхронно з авторкою, а не безнадійно відставав... Чи втрачає читач за таких умов оту бажану самостійність співавторства? Адже для поезії украй важливо, щоб читач лишався вільним птахом у просторі міжрядь.
Тут заспокою читача. Ніхто не відбирає у нього цю волю. Але за знаками-прикладками Залізняк завжди знайдеш саме її пташину окриленість слів. Парність крил/парність слів дає силу змаху й прискорення пірнання в глибини віршів: «Тебе розбуркає нічниця-Пам’ять» («Оглядини», ст.173); «Бредуть музики-тумани троїсті» («А ти живи», ст.208); «Ці душі-горлиці шукають пекло-рай» («Вольдемарові – пошепки», ст.268).
Виписуючи на окремий листок потрібний матеріал, зауважила, що рядки, які містять прикладки, надзвичайно рельєфні, опуклі, ніби камеї ручної роботи. Кожен авторський екземпляр народжується один раз саме в такому несподіваному і, як виявляється, найвдалішому виконанні. Слова, з яких виникає пара, без намагнічення і взаємопритягання, яким їх наділила авторка, ніколи б не змогли зустрітися в одній і тій же луночці для пророщування образу – такими вони окремо видаються непоєднуваними! «Хай совість-гуска душу не скубе» («Словопряд», ст.153); «Він – кат єства! Він – зведений курок З палким ім’ям-протуберанцем – Совість» («Без маски, ст.39»). Як бачимо, на визначення одного предмета (совісті) поетеса знаходить пари іменників, то поміщаючи «совість» у саму пару, то відводячи їй роль окремішнього словотлумачення.
У прикладках Залізняк може опинитися певний ведучий-іменник, який раз-пораз «парується» з новими словами-супутниками. Як правило, роль таких сильних лідерів у парі виконують архаїчні образи поезії й літератури. Без цих понять поезія ніяк обійтися не може, але вони так довго і часто експлуатуються авторами, що маліє епічна й глибинна суть їх, нівелюється невичерпна естетика засобу. Відтак слова стають вразливі й беззахисні перед банальністю. Залізняк вдається оперувати базовими поняттями, не засмальцьовуючи буденністю їх одяганки. Скажімо – вітер: «Захмелені вітриська-гендлярі...» («Ручай», ст.36); «І вітер-синоптик читає...» («Меланхолія», ст.84). Або – час: «Пап’є-маше вітрин. А час-лихвар...» («Ожеред», ст.41); «Час-вихор закружляв...» («В Яготині біля райсоюзу», ст.96). Раптом на одній сторінці два цікаві і неподібні випадки парування «правди» в присмачених сарказмом рядках: «Повію-правду брехунці колишуть» («Травнево-лапідарно», ст.290); «Обсіли мухи-правди і зумлять» («І зріють правди», ст.290).
Так само поетеса урізноманітнює простір одного слова, стиснутого рамками сірої звичайності. Наприклад, пирій: «Сіє сім’я пирій-лиходій» («Пам’яті бабусі Насті», ст.28); «Круг дворища дитинства – біль-пирій» («Початок», ст.50).
До кого б не були застосовані в поезії Залізняк слова-пари, вони гідно відіграють свою роль, підсилюючи емоційне або зорове сприйняття образу. Ось, каже винахідниця, цим боком, цією гранню, крізь шпаринку дефісу – погляньте! Для прикладу зібрала кілька зразків автоського почерку, коли в рамках застосування схожих форм, у вимушених обмеженнях сенсу (протічності, стиснутості у...) прокидається потрібний для тексту відтінок значення чогось вузького і рухливого або перебування-відчування вузького і рухливого: «Тече стежка-нитка... до зблиску рудого ножа» («Зла вилився ківш»,ст.87); «Тікають змійки-бганки із обличчя» («Самодостатність», ст.152); «...по руслах-венах – трав’яні чаї» («Не залишай», ст.388).
Так можна ще десятки-сотні зразків препарувати, проте без контексту вірша, звідки кожен зразок вийнято, втрачається повнота образу. Це ніби з полотна вирізати фрагмент і ліпити свою аплікацію. Гадаю, справжні гурмани Поезії, її вихованці захочуть пройтися самостійно кладочками Залізняківських дефісів. Тим паче, що прикладка – синтаксичне явище насамперед і відтак потребує оточення, оброслості тілом тексту. А виправданням такому висмикуванню прикладок на ниточці рядка може бути впевнена функціональність слів-пар навіть в розрідженій атмосфері контексту... майже безконтекстності. Річ у тім, що навіть обірваний зусібіч фагмент вірша у Залізняк набуває здатності жити окремим життям і нести в собі повноцінний цілісний художній і філософський заряд. Як то відчуваємо з лаконічними японськими поетичними формами. Є щось подібне і в прикладках нашої авторки: «І все очиститься, і буде сум-яса...» («Людмилі», ст.29); «Порадник-оповідач – телефон» («Листи», ст.49); «Щоденно коситься людва-трава» («Словопряд», ст.153); «Горять серця, ліси-екосистеми» («Дежавю», ст.466).
Зрештою, цей перевірений авторський засіб схожий на клавіші – можна видобувати звуки тільки з білих або тільки з чорних клавіш. Але як звучить мелодія під пальцями вправного піаніста, який говорить і білими, і чорними одночасно! І нехай у одного слова в парі субстантивна роль, однак саме його присутність, впевнена, задумана авторкою як визначальна.



Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании