укр       рус
Авторов: 412, произведений: 40683, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2014.09.17


Іван ГАВРИЛОВИЧ.

Професія? Просто поет...


06 вересня 2014 року. Газета "Галичина"

Василь Кузан із Закарпаття давно зробив свій вибір на користь примхливої пані Поезії і не жалкує за цим. Він знаний в Україні
передусім як автор слів відомої пісні «Золото Карпат», але не меншою мірою — і як творець глибоко інтимної, еротичної, навіть,
за його визначенням, майже сексуальної лірики, як любитель поетичного епатажу. Явно не обділений креативністю іміджу й
парадоксальністю мислення 51-річний закарпатець недавно завітав на Івано-Франківщину. В День незалежності він разом з
прикарпатськими письменниками зійшов на Говерлу. Гадаємо, розповідь гостя про себе і свою поезію зацікавить читачів
«Галичини».  

- Василю, «Золото Карпат» — це твій бренд, який чи не щодня звучить по радіо й ТБ. Ти написав загалом понад 150 пісенних
текстів і входиш до десятка найвідоміших піснярів України. Але можна бути добрим піснярем, одначе так ніколи й не дорости до
справжнього поета. Річ у тім, що часто доволі неоковирний з літературного погляду текст рятують гарна мелодія, створена
композитором, вокальна майстерність виконавця пісні. Тож чи ця грань популярності приносить тобі моральну втіху?


— А хіба автора слів пісні не тішить, що її співають і артисти, і звичайні люди, що вона дістала широкі крила? Коли народний
артист України іван Попович у «збірному» концерті може заспівати лише одну пісню, то він обирає саме «Золото Карпат».
Звичайно, мені це приємно. Хоча для мене, безпосередньо причетного до народження тієї пісні, незбагненно, за що її так
полюбили слухачі. Тепло приймають люди і «Троянди для тебе» у виконанні Степана Гіги, «Мамин вальс», який співає
Валентина Степова, ще низку пісень на мої тексти. Проте навряд чи автори слів, музики, співаки зможуть чітко вам пояснити,
чому один твір після першого ж виконання стає затребуваним у слухачів, а більшості інших не всміхається така щаслива доля,
про них дуже скоро забувають, хоча нібито й виклався на «всі сто» тріумвірат із трьох осіб, які дали життя пісні.
Втім, тут не можна скидати з рахунку того, що ще й тепер навіть добрі українські пісні не доходять до слухачів, не закріплюються
в пам’яті людей, бо їм просто обмежують доступ до радіо- й телеефіру. Він у нас, я б сказав, забруднений російськомовною
попсою. Навіть Марія Яремчук співає російські пісні. Такий мовний «перекос» із піснями в українському ефірі вельми прикрий.
Якщо й далі так буде, то це неминуче руйнуватиме майбутнє української культури, той фундамент, на якому вона мала б стояти.

- Схоже, що в тебе, Василю, стався якийсь внутрішній злам: після багатьох років пріоритету пісенного жанру у твоїй творчості ти
відбувся як поет мислячий, різнобічний. Цей злам літературні критики пов’язують з появою збірки віршів «Втомоповінь». А
всього скільки їх ти вже видав?


— 17. Перша моя поетична книжка побачила світ у 1996 році, коли мені було вже 33, себто досить пізно як для поета (хоча
такою «ластівкою» вона мала стати ще у 1989-му, але з різних причин тоді не вийшла). У житті мені довелося змінити різні
професії: працював за досить екзотичним фахом квітникаря-декоратора, який здобув в училищі аж у Ленінграді (нині Санкт-
Петербург). Звідти мене призвали до армії. Потім закінчив математичний факультет Ужгородського університету і понад десять
років викладав цей предмет у середній школі. Згодом очолював відділ культури райдержадміністрації. А народився і живу я в
Довгому на іршавщині — в цьому селі колись вчителювала відома дитяча поетеса із вашого краю Марійка Підгірянка, жила
письменниця Анна Ключко, дочка івана Франка.
До свого фахового досвіду зачисляю й те, що, як підрахував, був тамадою приблизно на 580 весіллях. У харківському
видавництві «Фоліо» невдовзі має вийти мій роман «Наречений за гроші», написаний на основі тих життєвих історій, свідком
яких я був під час весіль.


- Але ти, Василю, передовсім — поет, і в 90-х роках минулого століття ви разом з Романом Скибою та Ігорем Павлюком взялися
повертати читацький інтерес до лірики, яка тоді багатьом чомусь видавалась непотрібною архаїкою. Сам ти кажеш, що твоя
лірика на 90% — це вірші про кохання, оспівування його таїни і краси, вічно притягальної для чоловіків сили жіночої вроди
(«Світ, де тебе немає, — //Світ, де немає нас»). Ти зараховуєш себе до неабияких знавців психології жінки, її душі, що за твоїми
розумінням і відчуттями набагато тонша, ніж у чоловіка. У двох книжках ти вмістив цикл віршів «Вона каже» і маєш намір
продовжити його в наступній збірці, бо, за твоїми словами, 80% читачок стверджують, що написане тобою від імені представниці
слабкої статі — «це все про мене». Окремі твої ліричні збірки, як-от «Вагітна муза», «Ваба», ти навіть спеціально присвятив
певним віковим періодам жіночого проминання, це виразно відчувається зі змістової і чуттєвої наповненості тих книжок.


— Тематичний діапазон моєї інтимної лірики дуже широкий. Про її зміст, художньо-образний стиль дає уявлення хоч би така
строфа з мого вірша:
...І не карай
Мене розлукою надовго —
Я прикипів до сонця твого,
Тобою всотаний... А ти,
Ти ждеш мене, мене одного!
Веди ж коня мого, дорого!
І, погодьтеся, контрастом до такої стильової манери виглядає гумор, навіть певний епатаж у віршах:
Тепер доходжу істини,
Обпершись на столі:
Кохатися у Зальцбургу
Не краще, ніж в селі.

- Про кохання пишуть майже всі поети. Як би ти визначив: чим поезія Василя Кузана відрізняється від інтимної лірики інших
авторів?


— Тим, що я не тільки пишу, а й займаюся цим... А якщо серйозно, то мені хочеться передати поетичними рядками глибинні
психологічні речі в стосунках двох закоханих. Часом передаю їх іронічно, деколи й зі «стьобом», але завжди намагаюся
витримувати оту глибинність, не переходити на банальність. Бо якщо опущуся до неї, то перестану бути поетом.

-Але хіба можна точно встановити, де для поета пролягає межа між глибинністю і банальністю? Як ти її встановлюєш для себе?


— Намагаюся не балансувати між банальними речами, писати не про штучні, а справжні почуття. Взагалі найкращий суддя моїх
ліричних текстів — це читачі. А визначальним в оцінці поезії є фактор часу. Саме час зрештою розсудить, чи поет не опускався
нижче того рівня справжності, а прагнув підноситись у своєму творчому леті.

-Ти, Василю, написав уже стільки інтимної лірики й далі твориш її, що мимохіть закрадається сумнів: чи не загрожує це тобі як
поетові повторами?


— У мене кожна книжка чимось відрізняється від інших. Скажімо, та ж «Вагітна муза» — це лірика для дівчат, яка відображає
перепади їхнього настрою у ще зовсім юному й молодому віці — від повної депресії до якоїсь захмарної ейфорії. Ці дівочі
перепади настрою я стараюся передати у різній віршовій формі не тільки змістом самих поетичних рядків, а й внутрішніми
імпульсами між ними.


- А чому ти, Василю, так назвав свою збірку — «Вагітна муза»?


— Довго пояснювати не буду, а скажу лишень, що серед читачів моєї любовної поезії більшість — це представниці слабкої, зате
вічно прекрасної для чоловіків статі, й наведу оцінку моїх книжок одним знаним у нашому іршавському районі лікарем-
гінекологом: «Ті, хто читає книги Василя Кузана, рідше хворіють, легше вагітніють і легше народжують».


- «Кльова» реклама, як сказав би не один сучасний молодий читач твоїх віршів. Та цілком можливо, що вона має під собою
реальне підррунтяѕ Серед твоїх книжок є і збірка під загадковою назвою «12:12:12». Розкажи, як ти реалізував цей майже
фантастичний видавничий проект.


— Я зателефонував в усі кінці України знайомим письменникам і запропонував протягом 12 найближчих годин відібрати з моїх
збірок 12 віршів, які їм найбільше подобаються, та сформулювати й передати мені електронною поштою 12 речень про мою
творчість чи про мене як особистість. Такий, сказати б, тест на їхню профпридатність. До числа 12 українських поетів та
літературних критиків, котрі стали авторами книжки «12:12:12» і відібрали до неї загалом 124 мої тексти, впевнено увійшов й
івано-франківський критик Євген Баран — він не просто вклався в жорсткий часовий ліміт, а одним із перших виконав моє
завдання. Цікаво, що в цій книзі мого вибраного, яка стала свого роду дарунком колег-літераторів мені напередодні 50-річчя,
повторився лише один вірш «Під ключем до вирію зустрілисяѕ», який вибрали і ваш земляк Євген Баран, і поет Дмитро Кремінь,
Шевченківський лауреат, уродженець Закарпаття. А саме представлення книжки розпочалося 12.12.12 рівно о 12 год. 12 хв. у
приміщенні Закарпатської обласної організації НСПУ, в якому, до речі, тоді й температура повітря становила 12 градусів. Проте
вже невдовзі всі присутні на презентації збірки (їх число, щоправда, далеко не обмежувалось однією «дванадцяткою») відчутно
«розігрілись»...


- Василю, лексика твоїх віршів досить-таки приземлена. Ти як поет твориш їх архітектоніку і тематичний зміст на звичайному
побутовому пласті повсякденної нашої дійсності («Змирившись зі світом, // Звикаєш до зради, // Черствієш душею, // Вставляєш
замкиѕ»). Себто система координат поетичної творчості, яку ти обрав, вимагає від тебе вміння відшукати ліричні й навіть інтимні
моменти у світі, який далеко не завжди є поетичним, вміння мислити, а не просто віршувати...


— Наше життя складається, як би ми того не хотіли, з цілком побутових речей. І кожен із нас, я переконаний, повинен шукати в
цих речах романтику. Бо якщо її не шукати, то чоловік або помре, або його вб’ють, або він сам когось уб’є — і до цього вже у нас
доходитьѕ У довколишньому суєтному і прагматичному світі потрібно шукати якусь «родзинку», яка спонукатиме людину не
просто жити, а отримувати від життя задоволення.

- Але ж це задоволення від життя різні люди отримують по-різному. Та й у різних авторів ліричних віршів — різна поетична мова.
У тебе, Василю, вона досить-таки специфічна, яку попри твою популярність сприйме все ж далеко не кожен. Ти, мов той льотчик
військового біплана У-2 часів Другої світової війни, котрий літав на порівняно невеликій висоті й охоплював своїм зором лише
той простір землі, який міг бачити, не більшеѕ Чи не задумувався над тим, що твоїм текстам з погляду читача, який шукає в
поезії вишуканої естетики, незрідка бракує, сказати б, інтелігентності?


— Я постійно змінюю висоту свого поетичного лету і глибину занурень. Я не схожий на себе у своїх книжках — їх мовби різні
автори писали. Адже побачили світ мої книжки верлібрів, поезій у прозі, збірка віршових мініатюр афористичного характеру
(хокку, двовірші й чотиривірші) під інтригуючою для читача назвою «Пірсинг», невдовзі вийде і моя перша книжка пародій. Як
мені видається, у мене є поетичні тексти на всі смаки, для кожного з читачів, у тім числі і для любителів поезії вишуканої,
високої... Такі вірші в сенсі їх філософсько-екзистенційної концепції і художньої форми можна прочитати у тій же «Втомоповені».
Якщо ж літературні критики знаходять у мене чимало «кострубатих» віршів, то я скажу, що є й чимало читачів «кострубатих»,
попит яких на поезію збігається з моєю пропозицією. Декотрі з моїх книжок, видані тисячним тиражем, розходились у нас на
Закарпатті буквально за два місяці.
Хоча, з другого боку, не без прикрості мушу констатувати, що загалом серед читачів інтерес до української поезії невеликий.
Знаю поетів, котрі видають свої збірки накладом лише 100-300 примірників, але і ту кількість не можуть реалізувати. Зрештою,
пов’язане це немалою мірою і з відсутністю державної політики у виданні книг та їх розповсюдженні.

- Людина відкрила збірку лірики хай навіть і невідомого їй автора, але прочитала один вірш, другий, третій — сподобалось, тож
вирішила книжечку купити, щоб задовольнити потребу своєї душі в поетичному слові. Вірш передає насамперед той настрій,
який був у автора, коли він його писав. Отож, схоже, твій, Василю, настрій як поета співзвучний настрою читачів, і далеко не
тільки закарпатських. Ти привіз із собою також книжку з перекладами твоїх віршів на словацьку мову...


— Цю книжку створено за «дзеркальним принципом»: поряд на двох сторінках мій вірш сусідить із його перекладом. З
перекладачем Юраєм Андречеком я ніколи не зустрічався — він через викладачів Ужгородського університету передав мені
пропозицію, що хоче підготувати до друку й видати для своїх співвітчизників книжку моїх віршів. Звичайно, від таких пропозицій
не відмовляютьсяѕ Мої тексти перекладали й на англійську, німецьку, угорську, чеську, польську мови.


- Ти похвалився, що на сайт у «Фейсбуці» з твоїми віршами зайшло вже 180 тисяч відвідувачів, що читають тебе користувачі
Всесвітньої павутини і в Ізраїлі, США, інших країнах. Що дає тобі ця міфічна інтернетівська популярність?


— Нічого більше не дає, окрім того, що втішаєшся якимось зв’язком з читачами своїх текстів. Та мені, власне, й нічого не бракує
в житті. Не було такого, щоб я колись був ним не задоволений. Я належу до тих небагатьох, хто зараховує себе до щасливих
людей.

- Тоді навіщо ти пишеш?..


— Не можу цього пояснити. От пишеться та й пишеться — і слава Богу. Це для мене мовби наркотична залежність, невиліковна
хвороба: прийшла в голову якась думка — поспішив викласти її на папері.


- Ловимо тебе, Василю, на слові. Ти і в особистому житті задоволений?


— Так. Одружився я з колишньою своєю однокласницею Тетяною, з якою ми народилися одного дня одного місяця одного року.
Моя дочка Олександра, як і я, теж вирішила пов’язати свій майбутній фах зі світом слова — опановує в Ужгородському
університеті спеціальність журналіста. Старший від неї син Валентин Кузан підготував до друку й видав у Тернополі свою першу
поетичну книжку «Щось», яка мала успіх у читачів. Причому зробив це цілком самостійно, не хотів, щоб я втручався в його
творчість, чимось допомагав. Валентин спершу навіть не зізнавався мені, що пише поезію. Я більш поблажливий до себе, а він —
дуже критичний читач моїх віршів. Я з написаного відбираю для сайту на «Фейсбуці» лише 10%, але і з тих нових моїх віршів
йому подобається лише один-два відсотки.

- Коли ти пишеш, то думаєш у цей час про читача, як зацікавити його своїм віршем?


— Ні, не переймаюся цим. Я сам по собі чоловік «прикольний», як тепер кажуть. Пишу про те і так, щоб передусім  мені самому
було цікаво — тоді буде цікаво й комусь іншому. Головне для поета — вловити ту інтонацію, з допомогою якої він «витягне»
увесь вірш, яка дозволить йому як творчій особистості бути самим собою органічно і природно, а не силувано, за всяку ціну,
обманюючи себе, ніби він таким є, хоча насправді це не так.



Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2018 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании