укр       рус
Авторов: 412, произведений: 41690, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2021.03.28
Распечатать произведение

Сергей Негода

Молоді мости

Яка жага дана в слові!
Іскри грають в звуках.
Неопалима сила світлої лірики.
Під небосхилом тисячі
молодих мостів
через великий Дніпро.
А далі, левади і палаци.
В обидві сторони, роздоли,
привабливі міста і села України.
Тіснина ліворуч і праворуч.
 А попереду, ген-ген, величезна
синя далеч уділів, паїв, поділь,
де розходяться шляхи.
Моя, тридцята весна, чарівна.
Спалахнула стожарами
над фарбованими житлами.
Блищить яскравими шаблями
ясна яса долі моєї
на білому світі.
Видно мені гомін тієї далі
в лицарях невдячної доби.
А ліворуч Дніпра, дамби і греблі.
Чую віртуозний оркестр вітру в серці.
Збагачена переливами широчінь степу.
Переорані горби і глибокі каньйони річок.
Скрізь зроду-звіку, ген-ген, золоті поля.
 Із давніх часів той жереб з нами.
Отак течуть срібно-блакитні джерела.
А зеленими лугами
цвітуть червоні маки.
Сяють коліром крові людської. -
Жива жага, не виводиться і досі.

Розломивши хліб, їв борщ,  
ситий, мов літо, що сниться щоночі.
Коли ти говориш про квіти,
котрі з тих пір визріли
в того, хто крилами світ цей
носить до близьких.
Мій хліборобний, мій піт
пройшов крізь сито війни.
Поспіши обрій, бо горді робочі
задьористі, гнівні,
підскочили до воріт,
і в однім кроці до грози,
їхні чорні чоботи  
візників в добрі,
відходили полони
і морові рови могил.
У широкій толоці стоять
міцні лихі хлопці
Розчинились їхні крихітні
подоби в чорний ліс,
потолочились під жовтий
морок подихів сторічних.
Під свист гойдливих схилів
броди  чортів – і космодром.
Ось довбні, обвиті із мрій
потопом в срібло ріки.
Обіч зі сторони орбіти
кричить той, хто з крилами.
З-під скидів борозни диво
розповнотілилось в озимині.
З-під глибини гіркої тривоги
виріс світлий колос.
Дівчисько, дивись близько –
різко на цім світі
розстрімились відрогом
роздорожні стовби,
Сиво-синій Дніпро
потрохи повноводить
кволих двійників під стріхи.
Щомиті повінь, схід виводить
з-під води колії,
ловить витопи зірок
з пітьми доріг, і прошиті поїздом
три мости між світами.
Білий блиск дівочої скрині,
облізлі позолоти ікон жіночок.
Зойки, болісні розломи,
стислі викрики біди розбитих днів.
Холодні листи-сполохи.  
Врівні пісні згорілої,
що чути в золі сонць.
Космодромні підпори мостів
зі слідами від тріщини.
Розірвись ти, чорний грім,
у жовтім сонці золотої молотьби.
Хліб зник, лиш солодкий
світ бджоли вцілів.
Прибіднивсь, злі сльози –
лихий вимір війни гірників.


Обрій, ходімо в той ліс віковий під тіні вітрів.
Чи то двійник, білий розплів коси.
Чи то дід посивілий спинив хід співом.
Подивись свій вирій. Тирлом ходить
вбитий милий з милою. Розбитий.
Ходить собі босоніж по полонині до лози.
Вони схожі, білоброві, вродливі
ділились бідним пожитком від війни.
З діброви в той ліс віковий, ти - вирвись.
Ні, лишивсь молодим вітрилом, зник мій крик.
Поки вистиг грім,
поки підірвані мости з глибини.
Сходимо вниз з гори до пічки
від вікониці під нортовини.
Дикий поклик зими під швидкі поїзди.
Білий цвіт глодів в сизий мороз.
В грозі гримить розчин моїх гріхів.
Холодно і мокро. Синій ліс прозорий.
Полинь спокій мій в похід розвідки.
Один дикий ліс мовчить про них.
Той сивобровий композитор і той голос.
Сніжить сотні літ ці вічні могили скіфів.
Ти вісім тижнів в поході.
Тобі ці розбиті дороги, мов втіхи.
Торкни поривом крилом розквітлий сивий комиш.
Підожди, подивись, під стріхи
гніздо синички в світлиці
Їдь з ним в гори, в світлий вир вінків.
Спинивсь, посидів опріч бродів
схід згорілий міст і зітлілі човни.
Моторошно від брил покритих слізьми.
Чистий голос тривог повний ніжності.
Вронив простори, пішов в гори.
Входить промінь в вино. Ковтни біль.
Вповив чоло в твої глибокі очі стихії.
Високі осоки в тривожнім сні його.
Гойди, гойди під вогонь дівочої пісні,
криниці дозріли в сизій ниві зі жнивом,
живі тихі води в полі сповиті в гідні рови.
Гойди, високі дороги від чорної коси.
Озорнивсь  в білій сорочині повні зорі.
Вмиті горби, кров зі снігом, квіти з роси.
Мчить омитий в бистрині обмілілій.




2021
© Сергей Негода
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании