| Напився Хмель. І непрохмільно Гуде гульба в Чигирині,
 І будь-яке вороже стрільно
 Прицільно здатне у стіні
 Пробити бреш…
 Та брешеш, доле!
 Іще сміється срібна креш,
 А доокола – Дике Поле:
 Де край-кінець – не розбереш.
 Не добереш, хто друг, хто ворог:
 Чи лях, чи волох, чи осман
 В порохівницях сушить порох
 І точить-дрочить ятаган?
 Ні з ким нема у світі згоди,
 Бо віри спільної – катма,
 Сквернити праведні клейноди
 З невірними – одна страма!
 Москва, хіба що, православна
 Ще годна пити з кришталю…
 Хитнулась голова державна,
 Вуста отверзла: "Не люблю
 Я москалів. Але волію
 Укласти з підлими союз:
 В одній руці – вина сулію,
 В другій – зі значенням гарбуз…".
 І вже летять чутки з гінцями
 В усі ще мислимі боки:
 "Хмільний Богдан кінці з кінцями
 Докупи зводить… Навпаки!".
 І закрутилася державна
 Машина – гетьман поспіша,
 Допоки славна Ярославна
 В Путивлі-граді не лиша
 Стіни плачу; іще не чує
 Про злуку-муку Святослав:
 Він в морі Чорному ночує,
 Не випускаючи весла;
 Іще не відають нічого
 Ні Наливайко, ні Богун;
 Іще мовчить крилато-чорно
 Правіща птиця – Гамаюн;
 Ще ні Немирич, ні Виговський
 Не відчувають перемін…
 А вже прийшов московським гостем
 У Переяслав Бутурлін.
 Ні Палієві, ні Мазепі
 Не сняться ще тривожні сни…
 Все тихо-тихо, мов у склепі,
 Де шелестять лиш таргани.
 
 … А в Переяславі – все ясно:
 Хто – за, хто – проти москаля,
 Та що він значить, Переяслав,
 Коли супроти – вся земля.
 Не присягають московиту
 Вожді духовні та земні,
 Лиш п’ють сердито оковиту
 В Лубнах, у Києві, Ромні…
 Немов на поминках гуляють
 Старі рубаки-козаки –
 Вони хоч власне пропивають
 Добро: баранячі шапки.
 Не те, що Хмель! Він пропиває
 Всю Україну, не свою,
 Не власну волость… Прогадає
 Той, хто мав вигоди в бою.
 В останню мить лиш зрозуміє
 Великий гетьман: маху дав –
 Свободу-доньку, мов повію,
 На триста літ вперед продав…
 А зрозумівши, утопився
 Чи то в Дніпрі, чи у відрі
 Із оковитою. Звалився
 Під лаву – й гигнув до зорі…
 
 … То що ж сьогодні ми святкуєм,
 Державні лишивши діла
 Десь за Можаєм і Кукуєм,
 Де наша слава полягла?
 Лиш недоріка радий зраді,
 Що в Переяславі стряслась
 На користь недолугій владі,
 Яка зі зрадою зрослась!
 
 Допоки зовсім ще не згасла
 Зоря вкраїнська, буду рад
 Переназвати Переяслав
 На Ганьбояслав – місце зрад.
 
 |