укр       рус
Авторов: 405, произведений: 38635, mp3: 330  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2012.03.06
Распечатать произведение

Игорь Федчишин

ДУХ ЗЕМЛІ



  ДУХ  ЗЕМЛІ




Спроба у сонетах відтворити історію України від Київської Русі до теперешніх часів.





       1

Моя далека земле - Україно!
Блукаючи, як злидар, по світах,
Зберіг у серці кетяги калини
І запах сіна на твоїх лугах.

Збиваючи до крові босі ноги,
Я обтоптав усі земні пороги,
Шукав спочинку у заморській млі.

Я світ обмацав голими руками,
В нову епоху закладав я камінь,
Та не на рідній - на чужій землі.

Прости мене, моя набожна мати,
За ті скитання. То - не зрада, ні!
Тобою марив, і жорстоку плату
Плачу літами туги в чужині.


    2

Красива, рідна, щедра і багата,
Засмучена роздорищем незгод,
Синів чекаєш, що в батьківську хату
Злетяться із заморських дальніх вод.

Ти наче світло у кінці тунелю,
Живу тобою, путь у мріях стелю,
Піднятись прагну, як веснянний птах.

Не можу дочекатися світання
І лиш одне до Господа прохання -
Додати крилам cили в небесах.

Та чом журба так огортає очі,
Чом серце так тривогою тремтить?
Немов би хижий звір уперто хоче
Нас із тобою, нене, розлучить.

    3

Злечу у небо щоби птахом стати
І в сиву вічність звідти заглядать,
Згадати і Трипілля, і сарматів,
І гордих скіфів, що в курганах сплять.

Щоби побачить і Аскольда з Діром,
І першу зраду, коли їх в могилу
Олегів меч відправив за Христа.

Княгиню Ольгу ( у хресті - Олену),
Узявшу християнство в Костянтина,
Яка сама для нас тепер свята.

Щоб вгледіти апостола Андрія,
Климента з Фівом, поки ще живих,
Володимира, що Христову віру
Підняв на златоверхі береги.

    4

Великий княже! Святославів сину,
Узявши Корсунь, тризуб посвятив,
Скупав в Дніпрі поганську Україну,
Христову віру віру русам прищепив.

Святителю Русі, святий і правий!
Твій тризуб став емблемою держави
І смертним вироком нащадкам на віки.

Не знав, що віру закують у крицю
Звезуть в чужу північную столицю,
А праведників аж на Соловки.

Не знав тоді, що не одне століття,
Твоїм щитом прикривши хижу суть,
Твою Вкраїну вберуть у лахміття
І, крізь роки, на страту поведуть.


    5

Не знав ти, княже, що твою корону
Будуть носить на голові царі,
А руські землі від Сяну до Дону
Кремсати й роздавати у дари.

Не знав, Великий, що і руське ймення
Теж вивезуть, як дороге знамення
Твоєї слави тих старих часів.

А твій народ обдертий, голий, босий,
Назвуть паскудним словом - малороси
та закують в кайдани кріпаків.

Промов хоч слово, благородний Воє,
І схамени нащадків у ці дні,
Що мовчки споглядають як героїв
Знов розпинать на твоїй землі!

    6

Із висоти пташинного польоту
Я бачу Альту біля Трубежу
І раті русів, кінні і піхота
Зійшлись в бою на воднім рубежу.

І кров кругом. О, Мудрий Ярославе!
Невже ціною владної булави
Є смерть братів? Cкажи мені - чому?  

Не простоїть надовго та держава,
Що міць свою на крові замішала
І братовбивчу виграла війну.

Отак і сталось, від гріха не вмились,
Була держава - і розтала в млі,
Та на двори, на княжі поділилась
По твоїй смерті, князю...і вині!

    7

Лечу. Он річка Калка піді мною
Від крові княжої почервоніла,
А Субедей дорізує героїв,
Що їх монгольські стріли не убили.

Перехвалившись, сильні воєводи
В скрутну хвилину не дійшли до згоди
Й своєю кров"ю окропили крицю.

А вже степами мчить орда Батия,
Лядські Ворота оголяють Київ...
І ніч, і смерть охоплює столицю.

Відважні князі, воїни-Мстислави!
Для воїна - то мало просто вмерти!
Ви схоронили в полі руську славу
І Русь святу віддали в руки смерті.

    8

Та не померла, нене, не погасла -
Підняв знамено з Галича Данило
І рать нова з священним руським гаслом
Монголам шлях уже загородила.

Втіка Куремса із земель вкраїнських,
Святкує Луцьк і Новоград-Волинський,
Бо возродилась наша ратня сила.

І Русь - Волинсько-Галицька держава
Собі вернула бувшу міць і славу,
На храмах радо дзвони задзвонили.

Засновник Холму, Кременця і Львова,
Великий княже і королю Русі,
Не дав втопити добре руське слово
В ординських криках. І я цим горджуся!

    9

Горджуся, що не вмерла Україна
В гіркі роки монгольської навали,
Не примирилась, впавши на коліна,
Хоч падала - уперто піднімалась.

Її тягнули всі у різні боки,
Смоктали, як з берізки, з неї соки,
А вона буйним цвітом оживала!

Не загубилась у Литовськім царстві,
У вишитім по-староруськи вбранстві
Свою сторінку про життя писала.

Рвали їй жили турки і татари,
Поляки розпинали й московити,
І яничарські зграї, ніби хмари,
Топтали її тіло недобите.

    10

Та дух Русі, великого народу
Блукав просторами моєї України,
Дух вільності, дух правди і свободи -
І оживали спалені руїни.

І піднімались порвані знамена,
Як не в Карпатах, то Дніпра долинах
Та возставали лицарі країни.

І били дзвони голосно  на сполох,
Тремтів, жахавсь зарозумілий ворог -
З колін вже піднімалась Україна!

Дніпро-Славутич умивав їй рани,
Вітри свободи обдували груди...
Валилися імперії- тирани,
А Русь Свята була, і є, і буде!!!

     11

Кістьми жорстокі битви землю вкрили,
Глибокі води багряніли кров"ю,
Високі кручі виросли в могили,
Дніпра пороги пили кров героїв.

Так припадали спраглими устами,
Що оживав німий одвіку камінь
І заспівав пісні козацькі волі.

Вітер свободи зрухав очерети,
Збудив дух предків, зарядив мушкети,
У бій покликав побороть недолю.

Воскресла віра, знялась на коругви,
В похід за правду кличуть барабани.
Шаблі підняті вгору, наче дуги,
Пророчать славу Січі і Гетьманам!

      12

Лечу і бачу канівського Байду,
Що на порогах звів фортецю Січі,
Загородив дорогу кримським зайдам
І туркам подивився прямо в вічі.

Он Конашевич з козаками в морі
Своїх братів рятує із неволі -
І затремтіли неприступні форти.

Стамбул і Трапезунд, Синоп, і Кафа
Вклонилися героям одним махом -
Й померкло сонце на знаменах Порти.

Здригнулася Москва біля Арбату,
Осьманске військо впало під Хотином,
І загриміли вдячністю гармати -
Європа салютує Україні!

    13

Річ Посполиту успіхи збісили.
Великий Хміль звернувся до народу -
Піднялася безсмертна руська сила,
Й пізнала шляхта грізні Жовті Води.

Пізнала вона Корсунь і Пилявці,
Завмер і Львів уже в козацькій хватці,
І зустрічав героїв древній Київ.

До Зборова ще слава та не меркла,
А потім...Берестечко, Біла Церква -
Туман невдач лише Батіг розвиднів.

Було багато перемог і слави,
Та переможне те козацьке гасло
На теренах Гетьманської держави,
Як льох, навік затьмарив Переяслав!

      14

Та не твоя у тому є провина,
Великий Гетьмане, вершителю свободи,
І не Юрка (твого і Ганни сина),
І не вина вкраїнського народу.

А то наш хрест, і то наша Голгофа -
Родючі землі, зіслані від Бога,
Сусідам часто заступають очі!

І роздирають завше без упину
Історію та тіло України,
А нам кайдани й злигодні пророчать.

Бо для імперій - ніби мило в очі,
Коли козак і газда є, і воїн,
А коли він державу мати хоче -
То поховать за те вони готові!

     15

Для всіх імперій гаслом є  покора,
Народовладдя суперечить суті.
Ось ти шукав, Богдане, десь опору,
Але знайшов лише нове хомуття.

Ти помилку побачив, та запізно,
Коли царизм лещатами залізно
Вже пожирав твої здобутки волі.

Через Руїну будуть ще герої -
Іван Мазепа візьметься за зброю,
Але те все нам обернеться слізьми...

І знову на полях холодні трупи,
І кров тече у Бористен струмками.
Чужі порядки, спалені халупи,
І від Січі лишивсь горілий камінь.

     16

Твоїх гетьманів, ненько-Україно,
Обіллють брудом  та згноять в темницях,
А козаки, як за якусь провину,
Імперську стануть зводити столицю.

Чужії землі вкрили наші кості,
І знову ставим свічку ми на прощу,
Та не ховаєм волелюбну крицю.

Ще озоветься вільний дух козацький,
І коліївський він, і гайдамацький,
Злетить увись Шевченка слово-птиця.

Імперії-тирани в злісній змові
Накинуться на тебе, земле рідна,
Та пошматують, розірвуть надвоє,
Щоб на століття закріпачить бідну.

     17

А перед тим порвуть на клапті Віру -
Поділять мій народ на дві частини,
Мету сплюндрують короля Данила
Про об"єднання віри в Україні.

Противник Флорентійської угоди,
Розкольницею бувши вже від роду,
Тут першу скрипку грала Московія.

Загарбавши всі храми златоверхі,
Із Києва вкраде святиню-церкву,
І закує в кайдани руську мрію.

Століттями буде вона знущатись,
Щоб знищити навіки нашу мову,
Лише в гонимій церкві уніатів
Лунатиме вкраїнське Боже Слово.

    18


Але і того здалося  замало,
Цар замахнувся володіти світом -
Історію Русі у нас украли,
І стали «русскими» одразу московити.

Загарбали усі наші святині,
Могили предків не закриті й нині,
А їхня збруя на чужих полицях.

І перезвали нас, і обсміяли,
Хто сперечавсь - того закатували
Чи заживо згноїли у темницях.

Та дух землі не закопать, не вбити,
Він разом з кров"ю роздуває вени.
Не знищила ні Річ нас Посполита,
Ані царі, та вже й ніхто напевне!

    19

І Кобзаря безсмертне віще слово
Лунати буде, як Дніпро ревучий,
Будити стане розірвать окови
Та об"єднатись на Дніпрових кручах.

Рядки його святого "Заповіту"
Батьки будуть читати своїм дітям
Щоб вірить в перемогу неминучу.

Почнуть нові з"являтися герої,
Сибіри торувати під конвоєм,
Та жити духом волі невмирущим.

Із підземелля царських казематів
На волю буде рватись без упину
Крізь заборону і залізні грати
Священна назва - мати Україна!

    20

Століття знемагала у неволі
Роздерта, безіменна, розіп"ята
І плакала піснями туги й болю,
Своїх синів віддавши у солдати.

Чужим імперіям, що пожирали ласо,
Вони були лише гарматним м"ясом
У вирішальнім світовім двобої.

Страждальна земле, неутішна мати,
Ридала, коли брат ішов на брата,
Гіркою материнською сльозою.

І розбудила та сльоза героїв,
Не винесли Вітчизни вони муки -
Безсмертна юність узялась за зброю.
Повіяло одвічним духом Злуки!

      21

І дух Русі збудився У могилах,
Піднявся в небо, прокотивсь містами,
Затріпотів над Києвом щосили
Блакиттю неба й жита колосками.

Дістав з Дніпра, ополоскав у водах,
Та взяв на прапор герб свого народу -
Священний тризуб від Володимира!

Враз розступились вікові руїни
Перед новим обличчям України,
Та ожили клейноди на мундирах.

Та нове лихо край не полишає,
Бо він, як ласий кусень у Європі,
Його свобода іншим заважає -
І знов у землю врізались окопи.

     22

Зібравши кров на бойові знамена,
Сховавши в них оманливі ідеї,
Під більшовицькі лозунги шалено
Народжувалась гірша із імперій.

Спиналася з брехні, обману, болю,
Та, що вкраде в мого народу долю,
Знушатись буде знов десятиліття.

З тюрми народів стане їхнім катом,
Возненавидить ворога і брата,
І лицемірство оберне в страхіття.

Озброївшись зловіщим атеїзмом,
Одягне митрополію в погони,
Щоб протиставить привид комунізму
Священній вірі і народній волі.

    23

Вона посуне, як орда Батия,
Візьме обманом Харків і Полтаву,
Червоним змієм наповзе на Київ,
Щоб полонити молоду державу.

Супроти грізних армій Муравйова -
Студентський курінь чотами героїв
Повстав у битві в легендарних Крутах.

Безвуса юність проти монстрів вієн,
Твоя краса, Вкраїно, і надія,
Рубала свіжовиплетені пута.

І гинула в нерівному двобої,
І гімном твою славу оспівала,
Закривши шлях до Києва собою,
На гору до Аскольда перебралась.

     24

Ще встигли об"єднатись землі рідні
І стати Україною по праву,
На сторінках історії щоб гідно
Поставити свій підпис як держави.

Ще лопотіли бойові знамена,
Ще йшла війна на західних теренах,
А в Брест-Литовську готувалась змова.

Ти ще боролась відчайдушно, мати,
Як вже за мир представники Антанти,
Платили, як грошем, тобою знову.

І стала, бідна, між двома світами,
Розділена границею надвоє,
Вмивати рани ріками, струмками
Й народжувать майбутнього героїв!

     25

Ох, й познущались над тобою, нене,
За те, що вільною хотіла стати!
За всі роки, за всі віки напевне
Сторінки гіршої уже не відшукати.

З звіринною ненавистю і злістю
Тебе морили, не дававши їсти,
Тебе - одвічну годувальницю народів!

Машина більшовицького терору
Смітила смертю на твоїх просторах
І нищила зачатки вільних сходів.

А тільки згадка про твій герб і прапор
Звалась одразу "ворогом народу"
І гнала вільнодумців по етапах,
Або стріляла в камерах холодних.

    26

Знущаючись щораз над Словом Божим,
Ідею "рівності" узявши на багнети,
Ти обернула в прокрустове ложе
Шосту частину цілої планети.

Ти одурманила отрутою обману
Народи цілі і складала плани
Запанувати над всім білим світом.

Союзнице фашистської держави,
Чий меч в Казані й Липецьку кувала,
Проклята будь однині і довіку!

Імперіє радянського терору,
Загарбнице в одежі херувима,
Ти сіяла лиш смерть кругом і горе
І у війну втягнула  Україну.

    27

Бо два кати із псевдами злодіїв
Накинулись, мов коршуни, на Польщу,
Не помирившись розв"язали бійню,
Якої світ іще не бачив скорше.

А ти між ними, нене, розіп"ята
Чинила опір як могла завзято,
Піднявши прапор у старому Львові.

Одна у полі правди і свободи
Ти боронила честь свого народу
І воскресала в вигуках героїв.

А проти тебе літаки і танки,
Есесівці, полки енкаведистів,
Грабіжники в одежі партизанській
І банди із манерами садистів.

     28

Та упізнав світ із двох зол найгірше
І допоміг фашизм гуртом здолати,
Але тобі не стало, нене, ліпше,
Бо і той "кращий" був для тебе катом.

І знову біль, тривога і страждання,
Що найбрудніші в світі злодіяння
Приписують за поклик твій до волі.

Ще обдурили - брат пішов на брата,
Ридає знову безутішна мати
Від передсмертних вигуків героїв.

Скінчилася для всіх у сорок п"ятім,
Війна лишила попіл і руїни,
Та ти не перестала воювати
Воістину безсмертна, Україно!

    29

Пережила ту горезвісну "Віслу"
(Насильне переселення народу),
Дамоклів меч побачила навислий
Над твоїм духом правди і свободи.

Знов звір терору розчепірив лапи, -
Твоїх бійців погнали по етапу,
А решту одурманили навіки.

І знов катівні цепеніють в криках,
Народ же безіменний і безликий
Годує злу імперію-каліку.

Що неспроможні люди - Бог звершає,
І вже тиран прощаєтся зі світом,
Але дурман країною блукає
І в тій отруті гинуть наші діти.

    30

З маленьких літ цілії покоління
Росли двійною міркою моралі.
Гасла "За мир!" нові будили війни -
Холодні, непотрібні і тривалі.

Повні абсурду утопічні плани,
Заїзди-з"їзди, сповнені обману,
Однопартійні лави "переможців".

Незрозумілі лиш над ким і в чому,
Штучні рекорди з цифрами до втоми -
Героїв час і час орденоносців.

В цім павутинні спільної облуди
Дух не змовкав - готовився до злету,
Кричав до болю у тюремних грудях
Устами політв"язнів і поетів.

    31

Кричав в лице номенклатури клану,
Крушив брехню і закликав до волі
Із цинку домовин Афганістану,
З клінічних ліжок зранених героїв.

Звав розбудитись від дурману-зілля,
Протерти очі й глянуть на довкілля,
І повернутись до святої віри.

На фоні звершень світової слави
Ще розглядались контури держави
У дефіцитних чергах буднів сірих.

Обман плодив радянські "коза ностри",
В державних касах поселився злодій -
У відповідь жорстоким грізним монстром
Над Прип"яттю затьмарив світ Чорнобиль!

    32

Чорне  знамення  краху  всіх  ілюзій,
Довічна  твоя  рана,  Україно  -
Смертельний  атом  по  усій  окрузі
На  зони  смерті  поділив  країну.

І  враз  заговорили-зашуміли
Ті,  хто  раніше  й  пискнути  не  сміли  -
Імперія  тріщала  і  ламалась.

Задавши поштовх всій  "перебудові"
Скидала  Польща  "дружнії"  окови  -
Від  привиду  Європа  вивільнялась.

Прибалтам  передали  естафету  -
І  сім  десятків  літ  ніби  не  було...
Вожді  народів  (з  бронзи,  і  портретів)
Повільно,  неохоче  йшли  в  минуле.

     33

І знов увись здіймалося знамено,
Будила з сну "Червоная калина" -
У вишивках й святкових гобеленах
На подіум народів йшла Вкраїна!

Великий дух великої держави
В людських серцях прокинувся по праву,
І впали віковічнії кайдани.

Від Львова і до Києва за руки
Взялися люди, освятивши Злуку,
Заговорили збуджено Майданом.

Святая земле, рідна моя мати,
Обпалена вогнем смертельним пекла,
Ти перша в світі засудила атом
Й закликала усіх, поки не смеркло!

    34

Ти стала перша у колону маршу
За мир у світі і чекають, нене,
Щоби умилась від остатку фальші
І стала чиста, мов блакитне небо.

Чекають коли золотоколосся
Вплетеш у свіжовимите волосся
В дніпрових водах від дурману-бруду.

І весь народ умиється з тобою,
З двох берегів, свяченою водою,
І світла віра переповнить груди.

І дух землі вкраїнського народу
В серцях розплавить протиріччя грати,
Дух Єдності, Дух Правди, Дух Свободи,
Та упізнає брат нарешті брата!

    35

Обнімуться  брати,  як  в  морі  ріки,
Піднімуться,  як  велети,  над  світом  -
Шахтар  і  вчитель,  хлібороб  і  лікар,
Усі  твої,  Вкраїно-ненько,  діти!

Русини,  галичани,  подоляни,
Гуцули,  бойки,  лемки,  волиняни,
Поліщуки,  литвини  й  слобожани!

Всі,  хто  живе  під  українським  дахом
Крим  і  Карпати,  Південь,  Схід  і  Захід  -
В  однім  пориві  обіймуться  разом!

І  я  лечу  на  теє  покаяння,
Вже опускаюсь  на  дніпрові  води
Разом  з  братами  по  крилу,  з  заслання,
Як  невід"ємна  часточка  народу!




2010р.

2012
© Игорь Федчишин
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2017 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании