– Кохана, поцілуй мене в чоло,
Перегорни сторінку у любові.
Цей недовір’я лід крихкий, мов скло,
Й перестороги надміцні окови.

Життя прожить – не поле перейти.
Душа в кривавих саднах і коліна.
Що зрада й вірність? – Господи прости!
Ти в мене більше – пісня лебедина.

У цім холоднім світі самоти
Твого цілунку ждати мені доки?
Я хочу, щоб була це саме ти…
– Я поцілую через роки й роки.

У нас життя ще навіть не було.
А хто мене у пісні лебединій
Любити клявся? Ич, прудкий, в чоло!..
Співай! Колись зроблю це неодмінно.

10 січня 2012 р.