ИЗ ИГОРЯ ПАВЛЮКА

И ветер придуман,
И воды, и звёзды, и зори.
Слезой нарисовано
Счастье на чьей-то щеке.
Лишь капелька счастья –
Солёная, словно от горя.
И русло её
Пролегает по левой руке.

А шрамы – на правой,
Что крест и перо полюбила
И бешеной сабли
Умела держать рукоять.
Придуманы струны.
Они бесконечны, как жилы.
И мякиш придуман,
И пули свинцовой печать.

Уже не залепишь
Тем мякишем дырку от раны,
Когда под ногами
Качнётся родная земля.
И к предкам отправишься –
К руссам, полянам, древлянам.
И, может, вернёшься
Весенней тоской журавля.

И кто-то узнает…
И песней всколышутся свечи
Про волю, про долю,
Любовь неземную свою.
Придумаешь вербы,
Обнимешь берёзки за плечи…
И снова погибнешь за то,
За что прочие пьют.

                   23 мая 2011 года


Придумано вітер.
Придумано води і зорі.
Слізьми намальовано
Щастя на людській щоці.
Тому – по краплині,
Солоне тому і прозоре.
І русло тому воно має
На лівій руці.

А шрами на правій,
Що хрест і перо полюбила
І п,яної шаблі
Тримати змогла рукоять.
Придумано струни,
Тугі, безконечні, як жили.
Придумано м,якуш
І кулі червону печать.

Ту дірку від кулі
Уже не затулиш тим хлібом,
Коли попливе під ногами
Гаряча земля.
І підеш до предків –
У руси, древляни, дуліби.
І вернешся звідтам
Весняним плачем журавля.

І хтось упізнає...
І свічі співатимуть хором.
Про волю, про долю,
Любов нетутешню свою.
Придумаєш квіти,
Заласкаєш клени безкорі...
І знову загинеш за те,
За що інші п,ють.

      ---------