укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44153, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2011.01.29
Распечатать произведение

Игорь Федчишин

Витоки життя

В кожної людини наступає період, коли вона починає задумуватись: чи правильно вона живе, що являє собою навколишній світ і яке призначення в ньому людини, як такої.

Почав  замислюватись  над  цим  і  я.  А  надихнув  мене  один  з  моїх  же,  раніше  вже  опублікованих  віршів,  який  я  (нехай  вибачить  читач)  і  помістив  зразу  після  заголовку.




" Вірю, щоб зрозуміти"
                  Августин.




Насичене буденностями вкрай,
Засне у ліжку моє грішне тіло,
А що душа? У синій небокрай
На цілу ніч блукати полетіла.

Щоби до ранку облетіти світ,
Щоб побувати там, де сам не зможу,
Щоб позносити вістки "от" і "від"
І в файли поскладать на сайти мозку.

Прокинуся, процесори включу,
Може й не все (як завжди) розміркую:
Кого засуджу, а кого прощу,
Ну а кого (пробачте) й не почую.

Що принесе душа із вороття,
Що назбира в киплячому ефірі -
Вселенські тайни, нові відкриття
Про роль світил й злощасні чорні діри?

А може просто перекаже з вуст
Таких же душ, що будуть там блудити,
Слова, що їх сказав ще Златоуст:
"Хто ти такий, щоб братися судити?!"


Замість прологу.

Та все ж почну, хоч хто я є такий?
Душа вже наскладала файлів за ніч -
Я ж не суджу, а лиш шукаю в них
Пророцтво світу: "Здрастуй" чи "Добраніч".

Чи є п"ять правд в п"яти материках?
Чи є п"ять істин, і усі правдиві?
Чи є п"ять бід, чи п"ятикратний страх
Уже скував понівечене тіло?

Чи п"ять богів створили оцей світ?
Чи у п"ять вір нам вірити судилось?
Чи п"ять епох, що ввів палеоліт,
Нас так нічого з вами не навчили?

Та ні, творив нас лиш один Творець,
Одну дав правду і одну подобу,
І біль один від зранених сердець,
І сіль одну від заздрощів і злоби.

Одну дав Землю і один дав хліб,
Одне повітря й благодатну воду.
Одну дав долю і один дав світ,
І ненаситную людську утробу.

А то вже ми - ділились на роди,
На племена, держави, континенти,
І ідолів вознесли у боги,
Щоб оправдатись перед страхом смерті.

Хоча і вірим в первенство Творця -
Та і його всі різно називаєм,
І молимось з завзятістю жреця,
І грішимо, й від того помираєм.

Приносим в жертву цілі ми краї.
"Інакомислячими" звем цілі народи,
Палають очі, ніби в бугаїв,
Кривавою ненавистю жадоби.

І знову з піхов витягаєм меч,
В ім"я Отця (ми брешем!) ним хизуєм.
А то й знімаєм голови із плеч
І гнів Творця в безпам"ятстві не чуєм.

"Прости нас, Боже!" - молимось затим,
Але скажіть - хіба таке прощають?
І от планету наповняє дим,
Материки у водах потопають.

"Ти терпеливий, Господи, прости!" -
Ми на колінах просимо захистку
В ту саму мить, як плодимо гріхи,
Й в чужих гріхах проводимо зачистку.

Не Бог карає - ми самі себе ж!
Караємо невіглаством, безчинством,
Жорстокістю, гординею без меж,
І святу віру обертаєм в свинство!


Сотворення світу.

Для Бога час - поняття незначне,
Бо і його створив разом з Землею,
Й ніхто не знає скільки літ мине
Поки досягне людство апогею.

Мільйони років, може і міль"ярд
Творив Господь те первозданне лоно,
Як крашанку у візерунках барв,-
Нашу планету з пилу і фотонів.

Кожну пилинку серцем зігрівав,
Кожну піщинку в пальцях перемацав,
Тулив докупи весь матеріял,
Як зодчії при зведенні палаців.

Наперекір усяких теорем,
Осяяний тим полум"ям творіння,
Ваяння час нарік навіки - днем,
Час відпочинку - ніччю й сновидінням.

Зібрав всю сушу в шість материків,
А води  - у чотири океани,
У лід скував маківки полюсів,
Екватором скрізь розсадив савани.

Створив світила на небеснім тлі,
Осяяв Землю і теплом, і світлом,
Посіяв квіти, трави запашні,
Вдихнув життя в них життєдайним вітром.

Ліпив звіряток різних і птахів,
Тварин і риб, і водних, і наземних,
Творив усе, як лиш Творець умів,
І розселяв усе в садах Едему.

Лише людину зразу не створив.
А дав Землі самій обрати царЯ,
І споглядав хто дужчий з його див,
І хто господар, ну а хто - бездара.


Мільйон років до нашої ери.

Плодивсь в зелених джунглях хижий звір -
Печерні леви з тиграми снували,
Ділилися угіддями навпіл
Гігантозаврів лиш остерігались.

Птеродактилі небо стерегли,
В мочарах й ріках - ящурі й варани,
Великі стада антилоп паслись -
Буянило життя в степах савани.

А он й мисливці. Зграєю біжать,
І сіють жах над Одульвайськім плато,
Оброслі шерстю, палиці в руках.
І їх удар міцніший лева лапи.

Немов самі вояки Сатани,
Швидкі і дужі, чорні, низькорослі.
Тікає звір, неначе від чуми,
Ще більш додаючи мисливцям злості.

А зграя, розділившись, заганя
Котрогось з звірів в западню із криком,
Дубинами нещасних добива -
Влаштовує собі сніданок дикий.

Потужні скули скреготять об кость,
Каміння трощить черепи й кінцівки,
Рвуть пазурі тріпочучу ще плоть,
Шукають пащі крові живі цівки.

З печер і джунглів сотнею очей
Взирають звірі на тоту розправу -
І холод в них крадеться до грудей,
І ноги цепеніють в них від страху.

Ото і є - господарі саван,
Нещадні, спритні, злобні і жорстокі,
Обглодані кістки, як талісман,
Красуються на шиях і на боках.

Бенкет крові триває дотепер
І ми нераз стаємо тому свідком.
Невже інстинкт звіринний ще не вмер
І нових жертв очікує в задвірках?


Від австралопітеків до неандертальців.


Проходив час. Господь творив дива
І любувавсь нераз своїм творінням,
Було - часами тихо наблюдав,
Як за життя боролись сотворіння.

Печерний люд Землею панував,
Уже зробив із каменю сокиру -
Тримав в покорі жителів саван:
І мамонтів, і шаблезубих тигрів.

І навіть динозаври піддались
Могутньому і воєвничім плем"ю,
Лиш дивувались: "Де вони взялись,
На нашу голову ті вояки печерні?"

Ото Творець випробування шле -
І Землю застелив льодовиками.
Нехай, хто слабший - з холоду помре,
Щоб залишились кращі, "самі-самі".

Та дивина - печерний чорний люд
Одівся в шкури звірів й хазяйнує,
А динозаври, мамонти всі мруть,
Й масивні туші їх вже не рятують.

І втішився тому Господь без меж,
В одну із злив холодних і нестерпних
Зіслав вогонь в дарунок із небес -
Багаттям розігрів сирі пещери.

Взялись й самі викрешувать вогонь,
Калити в них великі довгі списи,
Що випущені з їх міцних долонь -
Як сама смерть, що у обличчя дише.

І воцарилось по усій Землі
Те войовниче плем"я пікантропів.
Угіддя їх аж плавали в крові
Земля здригалась від жорстоких кроків.

Коли вже звірів вибили ущент -
Почали один одного вбивати,
І їсти заживо. Творець побачив це
І вирішив вже більш не помогати.

Вони, чи їх нащадки, дотепер
Блукають світом в пошуках поживи,
Розводять війни, сіють світом смерть,
І стали ворогами для людини.

 Сотворення людини.

Підбив Творець всі мінуси й плюси
Й засів творити щонайбільше чудо,
Піддав аналізу усі свої труди,
Придумав ймення й записав, як - люди!

Засів надовго, бо для нас то - час,
Для Бога то була лиш мить творіння,
Зібрав все краще, щоб вживити в нас,
Усі знання, й своє благословіння.

Вселив любов, і вірність, і добро,
Ще домішав могутність, честь і віру,
Щоби могли боротися зі злом,
І мову дав, щоб не ревли як звірі.

А потім став ліпити вже тіла:
Щоби були у всім на Нього схожі,
Щоб лише в праці гнулася спина
Землі на благо, а не в рабській позі.

Вкладав в нас душу, в кожен м"яз і нерв,
Кожну клітинку провіряв ретельно,
Та Божа досконалість дотепер
Загадкою лишається для вчених.

Створив Господь спочатку мужську плоть,
А потім, щоб не втратить того коду
З ребра зваяв ще й пращурку жінок -
Обом надав їм Божої подоби.

Не вірте, що походимо від мавп,
Бо та неправда просто убиває.
Чому ж за п"ять мільйонів літ і дат
Ті мавпи дотепер людьми не стали?

Чи хоч би слово вивчили вони?
Чи стали розумніші, чи більш гарні?
Ні! Мавпами рожденні - не людьми,
І в тім їм не поможе навіть Дарвін.

Але й такі петляють поміж нас,
Хто вірить в те, чого не оправдати,
Плює на Віру і на Божий Глас,
І ім"я їм одне буде - примати!

Гріхопадіння.

Ото зліпив Господь тоді людей,
Дав імена Адаму Він і Єві,
Та й закінчився Шостий Божий День,
Що дав початок людству, новій ері.

А Сам пішов спочити від трудів,
Лиш наказав їм берегтись спокуси,
А відпочине і навчить їх слів,
Добра і правди, укріпить у дусі.

Літами щедро пару дарував
І відпустив гуляти по Едему,
І ще раз твердо їх попереджав:
"Зак не навчу - ніякого інтиму!"

Та пращурі ослухались, дурні,
Зірвали плід із дерева любові
І любощам піддались, як кролі,
Забувши заборону в Божім слові.

Побачив те розгніваний Отець:
"То ви вже всі тут розуми поїли?
А забирайтесь з мого дому, геть!
Коли повчитись сперш не захотіли!"

Отак у нас в крові то дотепер -
Не встигнувши ще розуму набратись,
Як роззявляєм рота на таке,
На що нам і даремне сподіватись.

Не розумієм, що всьому - свій час,
Щоб не грішить - то треба спершу знати,
Як попеклися предки ще до нас,
Щоб їх гріхів уже не повторяти!

Спокута первородного гріха.

І розповзлися люди по світах,
Так й не пізнавши Божої науки,
По самі вуха в"язли у гріхах
І помирали у жахливих муках.

Як неукам та вирватись з оков
Своїх гріхів - жадоби, любодійства?
З неандертальцем розмішали кров,
Взяли за зброю: лють,ненависть, вбивства.

Не слухали підказок від Творця,
Самі богами вирішили стати
І зводить вежу стали в небеса
В Месопотамі Тигра і Євфрата.

Ще більше тим розгнівався Отець:
"Оце отак мені віддячать діти?"
Розкидав по планеті, як овець
І різномов"ям змусив говорити.

"Допоки не осягнете знання,
Не навчитесь як керувать собою -
Буде висіти сеє прокляття
У кожного із вас над головою!"

То й пожинаєм ослуху плоди
І ділим Землю на дрібні шматини,
Ненависті - хоч гребленьки гати,
Немає звіра гірше за людину!

А уся сіль у першому гріху,
У тім роспутстві, що його вчинили,
Бо десь бурлить в крові печерний дух
Неандертальця, з ким ми поріднились.

Звірина суть під шкірою богів -
Такі ми є, такі ще довго будем,
Допоки не очистимось зовсім,
Не звільнимось від чорноти облуди!

Не насторожив нас земний потоп,
Та й Боже милосердя не повчило,
А в мудрості, що ще писав Езоп,
Нам розібратись не хватило сили.

Отак й живемо шість тисячоліть
Та ділим світ на чорне і на біле,
Що він вже сам від того нам двоїть
На друзів, й ворогів закостенілих.

Дві різних крові, як два полюси,
Пульсують по артеріях й судинах,
Одна - добра, і правди, і краси,
Брехні і зла - та друга половина.

Одною половиною грішим,
А оправдання в другої шукаєм,
Одною половиною летим,
А друга у багнюку нас штовхає.

Одна розп"яла на хресті Христа,
А друга воскресіння вже чекає,
Одна в молитві схрещує уста,
А друга звабу в храмі роздягає.

Та є такі, в яких одна з кровей
Давно вже другу половину з"їла
І кливаками скалиться смертей
Жахливе відзеркалля - паща звіра!

То ми тварини, люди, чи боги?
Царі життя чи сірії пахолки,
Що чистоту людську не вберегли,
Чи безіменне плем"я полукровків?

Шукаємо у мавпах людських рис,
Побійтесь краще того зову крові!
Зламаймо об коліно вієн спис
І вмиємо ненависть у любові.

І обернімось щиро до Творця,
Вчитаємось у Заповіді Божі,
Святую Віру впустимо в серця
Й Господь простить, бо Він - Отець! Він зможе.

2011
© Игорь Федчишин
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании