Моя адреса - готель „Безсоння”, вулиця Неспокою,
місто Передчуттів (не завжди поганих),
країна така: в ній бажано буть кароокою,
вдягати щось помаранчове, вживати на ранок

порцію гарячих новин, що давно зависли,
співаючи „ми не козли”, виходити на роботу,
ховати свої думки, а надто „мислі”,
вдавати із себе свого і трішечки – ідіота.

Якщо ж не вдається вправно, такого невдаху
мріятиме прихистити якась безодня –
вулиця Неспокою, готель „Безсоння”,
бильця балкону, старт-майданчик даху!
                                                                                         
Р.S.
Найсмішніше: я справді – своя
майже всім, хто чатує на мене
і не знає, як їхнє знамено
я тримаю в смертельних боях.

І коли вже готують ножа,  
чи ладнають мотузку на вітті, –
це логічно. Бо всім я – чужа.    
Навіть тому, єдиному в світі...