Скільки й знаю Івана Низового (по віршах, заочно й по розмовах, відколи ми подружилися), він ніколи не був надто прихильний до влади, не
співав «осанни» окремим партійним і державним зверхникам, хоча до певного часу вірив у комуністичну справедливість (теоретично) і в
«месіянство» Леніна (скоріше, серцем, а не розумом). Цілковите прозріння прийшло до нього наприкінці вісімдесятих, і він викинув портрет
вождя з балкону третього поверху: геть, маро, з душі! І приєднався до просвітян, до Руху, брав активну участь у боротьбі за відновлення правди
і справедливості: публікував у періодиці полум'яні статті на захист рідної мови, домагався перейменування «совєтських» міст і вулиць на новий
лад, встановлення пам'ятника Т.Г. Шевченку в Луганську, «декомунізації» обласного письменницького осередку, який очолив у травні 1992 року
й вів через усілякі штучні та природні труднощі аж до лютого 1998 року... У газетних і журнальних публікаціях, у численних поетичних збірках,
спонсорованих патріотично налаштованими людьми, Іван Низовий розвінчував комуністичні міфи та радянсько-інтернаціоналістичні легенди,
закликав співвітчизників до творення справді незалежної національної держави – України. Поет одним із перших усвідомив, що плодами
справжніх романтиків свободи скористалися «спадкоємці комуно-шовіністів», захопивши владу й віднявши у народу право на державотворення.
Усвідомив – і став у несхитну опозицію до них. І не тільки у своїй творчості... У 2000 році безпартійний у всі часи поет стає членом УНП
«Собор», яка пізніше об'єдналась з УРП, обирається заступником голови обласної організації і займається питаннями культури та духовності.
Тісне спілкування з видатними діячами партії Левком Лук'яненком, Костянтином Ситником, Володимиром Шовкошитним, Віктором Шишкіним,
Любов'ю Стасів дало заряд активності немолодому вже й хворому поетові-патріоту, подвоїло його сили, примножило можливості... Він часто
виступає в різних аудиторіях, проводить своєрідні уроки патріотизму й громадянської мужності. Разом із депутатами Верховної Ради,
представниками опозиційних партій та організацій виїздить у райони області, де зустрічається з різними людьми. Це дає йому нові теми для
творення так званої «антилірики». А ще Іван Низовий проводить активну просвітницьку роботу як в обласному центрі, так і в глибинці,
пропагуючи творчість видатних українських письменників Бориса Грінченка, Олександра Олеся, Ліни Костенко, Василя Стуса... Лише за 2003-й
рік він неодноразово побував у Новоайдарському, Старобільському, Сватівському, Слов'яносербському районах, й містах Красний Луч, Краснодон,
Сєверодонецьк, здійснив просвітницьку подорож до Харкова, Сум, рідних йому Білопілля та села Марківки, що у верхів'ї Сули... Слід іще сказати,
що поет крім своїх авторських видань подарував сотні й сотні книг зі своєї особистої бібліотеки читачам Сватівщини й Білопільщини (Сумська
область).
Поет і сьогодні плідно працює в ім'я незалежної України. Дай, Боже, йому доброго здоров'я!