І щось в ній було таке, аж занадто відверте,
від чого хотілось скоріш затулити очі,
або залишитися з нею до самої смерті,
навіть і не питаючи,
         чи захоче.

Та очі закриєш, а погляд пече крізь долоні,
і як тут лишитись –
      її завжди ніде немає.
...І сльози були – занадто теплі й солоні,
й волосся таке кучеряве, що аж до краю.

І що їй затулені двері, і вікна, і очі, -
кімната, де квіти, а більше не треба – чужого.
...І щось в ній було таке, аж занадто пророче,
від чого хотілось іти,
      іти собі з Богом.