Цей світ із ночі
втомленим конем
поволі вийшов                                                      
і в мою долоню
довірливо вклав морду …
п’є з моїх садів
дитячу
прохолоду тиші,
непорушну
                                                                 
….. під ноги груша закотилася йому –
час вирушати в путь,
а очі просять:
«Не відпускай!
Застигли  всі мої чотири
серця…..»

Та крізь мої долоні, груди, чуб
Проходит світ конем золотогривим
І далі йде, - спекотний день йому
Наспівує уже палкі мотиви…..

Лиш може завтра, на зорі, чужим
утомленим незнаним дивним звіром
із лісу вийде знову
щоб долонь                                          
відчути тишу і вологу
віру……