Озвірілий лютий 2023 року. Періщить рясний дощ. І знову несамовита злива в степу. Аж лящить у розточених річках на рідному Дону, по сходу України. Шалена напруга вітру аж пашить, і буревій надзусиллям кишить над водами Азову, гне і не зігне одну лише вербу. Круше могуттям ураган із Залісся, руше по-чорному усі війська. Зносе мости і стовби на шляхах. Трощить ЛЕПи, нищить канали, вириває кілометри відбійників з асфальтом, спустошує заправки на автостоянках. Верещить грізна буря, душить живих. Термосить дахи буревієм, голосить біду, штормить Україну і гарцює халепою. Громовиця на горе орді. Скажена війна на Дону. Затріщали стіни, тини, потріскались вікна. Теребить міцні двері, тріщать всі шибки. Блискають грози, аж сіпається міць від безсилля Ач, брехлива падлючка, Москва - мою, одну вербу шарпає і шарпає зливами градів. Ці тисячі злющих, московських полчищ торсають Донбас хмарищами ракет. Скажений вітер скубе чорну землю і тіпає старі гаї Сіверського Донця. Смикає і тягає дебелі булати по мінних полях, по окопам-траншеям. Трясе чорне лихо по рідному Дону, по Україні - і несе, і несе, і несе, і все степом, степом, степом. Розтіпає душу чорна орда. Одначе, як росла і росте, і ростиме моя рідна верба на Айдарі.
|