Запалили у сусіда Нову добру хату Злі сусіди; нагрілися Й полягали спати, І забули сірий попіл По вітру розвіять. Лежить попіл на розпутті, А в попелі тліє Іскра вогню великого. Тліє, не вгасає, Жде підпалу, як той месник, Часу дожидає, Злого часу. Тліла іскра, Тліла, дожидала На розпутті широкому, Та й гаснути стала. Отак німота запалила Велику хату. І сім'ю, Сім'ю слав'ян роз'єдинила І тихо, тихо упустила Усобищ лютую змію. Полилися ріки крові, Пожар загасили. А німчики пожарище Й сирот розділили. Виростали у кайданах Слав'янськії діти І забули у неволі, Що вони на світі! А на давнім пожарищі Іскра братства тліла, Дотлівала, дожидала Рук твердих та смілих,— І дождалась... Прозрів єси В попелі глибоко Огонь добрий смілим серцем, Смілим орлім оком! І засвітив, любомудре, Світоч правди, волі... І слав'ян сім'ю велику Во тьмі і неволі Перелічив до одного, Перелічив трупи, А не слав'ян. І став єси На великих купах, На розпутті всесвітньому Ієзекіїлем , І—о диво! — трупи встали І очі розкрили, І брат з братом обнялися І проговорили Слово тихої любові Навіки і віки! І потекли в одно море Слав'янськії ріки! Слава тобі, любомудре, Чеху-слав'янине! Що не дав ти потонути В німецькій пучині Нашій правді. Твоє море Слав'янськеє, нове! Затого вже буде повне, І попливе човен З широкими вітрилами І з добрим кормилом, Попливе на вольнім морі, На широких хвилях. Слава тобі, Шафарику, Вовіки і віки! Що звів єси в одно море Слав'янськії ріки! Привітай же в своїй славі І мою убогу Лепту-думу немудрую Про чеха святого, Великого мученика, Про славного Гуса! Прийми, отче. А я тихо Богу помолюся, Щоб усі слав'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди, І єретиками Отакими, як Констанцький Єретик великий! Мир мирові подарують І славу вовіки! 22 ноября 1845, в Переяславі Камень, его же небрегоша зиждущии, сей бысть во главу угла: от господа бысть сей, й єсть дивен во очесех наших. Псалом 117. стих 22 «Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить. І на апостольськім престолі Чернець годований сидить. Людською кровію шинкує І рай у найми оддає! Небесний царю! суд твій всує, І всує царствіє твоє. Розбойники, людоїди Правду побороли, Осміяли твою славу, І силу, і волю. Земля плаче у кайданах, Як за дітьми мати. Нема кому розкувати, Одностайне стати За євангеліє правди, За темнії люде! Нема кому! боже! боже! Чи то ж і не буде? Ні, настане час великий Небесної кари. Розпадуться три корони На гордій тіарі! Розпадуться! Благослови На месть і на муки, Благослови мої, боже, Нетвердії руки!» Отак у келії правдивий Іван Гус думав розірвать Окови адові!.. і диво, Святеє диво показать Очам незрящим. «Поборюсь... За мене бог!.. да совершиться!» І в Віфліємськую каплицю Пішов молиться добрий Гус. «Во ім'я господа Христа, За нас розп'ятого на древі, І всіх апостолів святих, Петра і Павла особливе, Ми розрішаємо гріхи Святою буллою сією Рабині божій...» «Отій самій, Що водили по улицях В Празі позавчора; Отій самій, що хилялась По шинках, по стайнях, По чернечих переходах, По келіях п'яна! Ота сама заробила Та буллу купила — Тепер свята!.. Боже! боже! Великая сило! Великая славо! зглянься на людей! Одпочинь од кари у світлому раї! За що пропадають? за що ти караєш Своїх і покорних і добрих дітей? За що закрив їх добрі очі І вольний розум окував Кайданами лихої ночі!.. Прозріте, люди, день настав! Розправте руки, змийте луду. Прокиньтесь, чехи, будьте люди, А не посмішище ченцям! Розбойники, кати в тіарах Все потопили, все взяли, Мов у Московії татаре, І нам, сліпим, передали Свої догмати!.. кров, пожари, Всі зла на світі, войни, чвари, Пекельних мук безкраїй ряд... І повен Рим байстрят! От їх догмати і їх слава. То явна слава... А тепер Отим положено конглавом : Хто без святої булли вмер — У пекло просто; хто ж заплатить За буллу вдвоє — ріж хоч брата, Окроме папи і ченця, І в рай іди! Конець концям! У злодія вже злодій краде, Та ще й у церкві. Гади! гади! Чи напилися ви, чи ні Людської крові?.. Не мені, Великий господи, простому, Судить великії діла Твоєї волі. Люта зла Не дієш без вини нікому. Молюся: господи, помилуй, Спаси ти нас, святая сило, Язви язик мій за хули, Та язви мира ізціли. Не дай знущатися лукавим І над твоєю вічно-славой, Й над нами, простими людьми!..» І плакав Гус, молитву дія, І тяжко плакав. Люд мовчав І дивувався: що він діє, На кого руку підійма! «Дивіться, люде: осьде булла, Що я читав...» — і показав Перед народом. Всі здрогнули: Іван Гус буллу розідрав!! Із Віфліємської каплиці Аж до всесвітньої столиці Луна, гогочучи, неслась. Ченці ховаються... Мов кара, Луна в конглаві оддалась,— І похилилася тіара! Зашипіли, мов гадюки, Ченці в Ватікані, Шепочеться Авіньйона З римськими ченцями, Шепочуться антипапи, Аж стіни трясуться Од шепоту. Кардинали, Як гадюки, в'ються Круг тіари. Та нищечком, Мов коти, гризуться За мишеня... Та й як паки? Однієї шкури Така сила... а м'ясива!!! Аж здригнули мури, Як згадали, що у Празі Загелкали гуси Та з орлами летять биться... Конглав схаменувся, Зібрав раду. Положили Одностайне стати Против Гуса. І в Констанці Всіх ворон скликати! Та стерегти якомога І зверху, і здолу, Щоб не втекла сіра птаха На слав'янське поле. Як та галич поле крила — Ченці повалили До Констанця; степи, шляхи, Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки , Псарі, герольди, шинкарі, І трубадури (кобзарі), І шляхом військо, мов гадюки. За герцогинями німота; Хто з соколами на руках, Хто пішки, верхи на ослах — Так аж кишить! все на охоту, Мов гад у ірій, поспіша! О чеху! де твоя душа?? Дивись, що сили повалило — Мов сарацина воювать Або великого А т т і л у! ' У Празі глухо гомонять, І цесаря, і Вячеслава, І той собор тисячоглавий Уголос лають! Не хотять Пускать в Констанц Івана Гуса! «Жив бог! жива душа моя! Брати, я смерті не боюся! Я докажу отим зміям, Я вирву їх несите жало!..» І чехи Гуса проводжали, Мов діти батька... Задзвонили у Констанці Рано в усі дзвони. Збиралися кардинали, Гладкі та червоні, Мов бугаї в загороду, І прелатів лава. І три папи, і баронство, І вінчані глави; Зібралися, мов іуди На суд нечестивий Против Христа. Свари, гомін, То реве, то виє, Як та орда у таборі Або жиди в школі... І — всім разом заціпило!.. Мов кедр серед поля Ливанського,— у кайданах Став Гус перед ними! І окинув нечестивих Орліми очима. Затрусились, побіліли, Мовчки озирали Мученика. «Чого мене — Чи на прю позвали? Чи дивиться на кайдани??» «Мовчи, чеше смілий...» — Гадюкою зашипіли, Звіром заревіли. «Ти єретик! ти єретик! Ти сієш розколи! Усобища розвіваєш, Святійшої волі — Не приймаєш...» — «Одно слово!» «Ти богом проклятий! Ти єретик! ти єретик!..— Ревіли прелати.— Ти усобник!..» — «Одно слово». «Ти всіми проклятий!..» Подивився Гус на папи Та й вийшов з палати!.. «Побороли! побороли!» — Мов обеленіли. «Автодафе! автодафе!..» — Гуртом заревіли. І цілу ніч бенкетовали Ченці, барони... всі пили І, п'яні, Гуса проклинали, Аж поки дзвони загули. І світ настав... Ідуть молиться Ченці за Гуса. З-за гори Червоне сонце аж горить. І сонце хоче подивиться, Що будуть з праведним творить?! Задзвонили в усі дзвони, І повели Гуса На Голгофу у кайданах. І не стрепенувся... Перед огнем; став на йому І молитву діє: «О господи милосердий, Що я заподіяв Оцим людям? твоїм людям! За що мене судять! За що мене розпинають? Люди! добрі люди! Молітеся!.. неповинні — І з вами те буде! Молітеся! люті звірі Прийшли в овніх шкурах І пазурі розпустили... Ні гори, ні мури Не сховають. Розіллється Червонеє море Крові! крові з дітей ваших. О горе! о горе! Онде вони! в ясних ризах. Їх лютії очі... Уже крові...» — Пали! пали!..» «Крові! крові хочуть! Крові вашої!..» — і димом Праведного вкрило. «Молітеся! молітеся! Господи, помилуй, Прости ти їм, бо не знають!..» Та й не чути стало! Мов собаки, коло огню Кругом ченці стали — Боялися, щоб не виліз Гадиною з жару Та не повис на короні Або на тіарі. Погас огонь, дунув вітер І попіл розвіяв. І бачили на тіарі Червоного змія Прості люде. Пішли ченці Й T e d e u m співали, Розійшлися по трапезах І трапезували І день і ніч, аж попухли. Малою сім'єю Зійшлись чехи, взяли землі З-під костра і з нею Пішли в Прагу. Отак Гуса Ченці осудили, Запалили... та божого Слова не спалили, Не вгадали, що вилетить Орел із-за хмари Замість гуся і розклює Високу тіару. Байдуже їм, розлетілись, Мов тії ворони, З кровавого того свята. Ченці і барони Розвернулись у будинках І гадки не мають — Бенкетують та інколи T e d e u m співають. Все зробили... Постривайте! Он над головою Старий Жижка з Таборова Махнув булавою. |