Згортать докупи слів непотріб,
як впале листя восени,
чоло та пахви змивши потом,
змучивши клавиші масні.

Аж глянь, диви! На купу тую
вже сніг сотає грубий шар,
вовну стриже густу, тлустую,
отари виперши з кошар.

Слова хурделиця підхопить,
притьма завіє в заметіль…
У зміїв ЗМІ на них - питомий попит
з вербальним голодом поспіль.

Ледь опритомнів, ллє відлига
щільними цівками з буруль.
Геть тане королівна з криги
й лишається лиш голий круль!

Бруньками пиптики бубнявить,
бузку здіймає пружний прут,
з вишень лупою засіває
на вгноєний рядками грунт.

Засмагою беруться густо
прикметники, дієслова…
Листом тужавіє капуста
та римоплотом голова.

Нуртує спека, мокне лобом,
ялозить крижі, зливою шкварчить…
У спосіб котрий, яким робом
печений мозок зморозить?

Та вже безжально видирає
спрожовклий аркуш падолист
і повз смітник – свиня! – кидає
та чавить вщерть зруділий дрист.

Слова-слова, мій любий принце!
Слова та годі! Все – дурний язик…
Дівочий посаг в задубілій скриньці,
весь в биндах, зірваних на крик.

Скільки у каптур їх надуло?!
У вуха, маківку й закарк –
увесь тріас з крейдяним мулом,
плазунський весь Юрасик-парк!

Згорнуть на купу той непотріб
і запалить – нехай горить!
Та почекати хвилин зо три,
щоб усвідомити цю мить.



https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2044240169196301&set=t.100000456116479&type=3&theater