Ріка  людей вливається у храми,
Але я бачу, як міліє дух.
Він вайлуватий, мов невмитий сплюх,
Що любить повну чарку й мелодрами.

І повелося це ще від Адама,
Цей кожному відомий  слабодух
Не відігнав метеликів од вух,
А власну душу розчинив, як браму.

Заходить Єва і вповзає змій,
І заглядає хитро лицедій,
І роблять там усе, що заманеться.

Де той Адам?.. Та це ж бо я і ти!
Забувши свій, несем чужі хрести, –
А Слово не пускаємо до серця.