ИЗ ИГОРЯ ПАВЛЮКА И ветер придуман, И воды, и звёзды, и зори. Слезой нарисовано Счастье на чьей-то щеке. Лишь капелька счастья – Солёная, словно от горя. И русло её Пролегает по левой руке. А шрамы – на правой, Что крест и перо полюбила И бешеной сабли Умела держать рукоять. Придуманы струны. Они бесконечны, как жилы. И мякиш придуман, И пули свинцовой печать. Уже не залепишь Тем мякишем дырку от раны, Когда под ногами Качнётся родная земля. И к предкам отправишься – К руссам, полянам, древлянам. И, может, вернёшься Весенней тоской журавля. И кто-то узнает… И песней всколышутся свечи Про волю, про долю, Любовь неземную свою. Придумаешь вербы, Обнимешь берёзки за плечи… И снова погибнешь за то, За что прочие пьют. 23 мая 2011 года Придумано вітер. Придумано води і зорі. Слізьми намальовано Щастя на людській щоці. Тому – по краплині, Солоне тому і прозоре. І русло тому воно має На лівій руці. А шрами на правій, Що хрест і перо полюбила І п,яної шаблі Тримати змогла рукоять. Придумано струни, Тугі, безконечні, як жили. Придумано м,якуш І кулі червону печать. Ту дірку від кулі Уже не затулиш тим хлібом, Коли попливе під ногами Гаряча земля. І підеш до предків – У руси, древляни, дуліби. І вернешся звідтам Весняним плачем журавля. І хтось упізнає... І свічі співатимуть хором. Про волю, про долю, Любов нетутешню свою. Придумаєш квіти, Заласкаєш клени безкорі... І знову загинеш за те, За що інші п,ють. ---------
|