Как тихо на земле! Как тихо!

Но, нестерпимо - без небес!

Под жестким патронажем лиха -

чтобы не умер, не воскрес,

Голгофа, посланная Богом,

в ущелья мрачные ведёт.

И сумрак места не найдёт -

блуждает тенью по отрогам.

Зачем даёшь, судьба лихая,

прострацию покоя нам?

И эта мысль, стрела прямая,

зачем смирившимся рабам?

Но, голос стен моей темницы

промолвил мрачно: не стенай -

из пепелища возродится

твой обоюдоострый край.


* * * В. Стус

Як тихо на землі! Як тихо!

І як нестерпно — без небес!

Пантрує нас за лихом лихо,

щоб і не вмер і не воскрес.

Ця Богом послана Голгота

веде у паділ, не до гір.

І тінь блукає потаймир,

щовбами сновигає потай.

Пощо, недоле осоружна,

оця прострація покор?

Ця дума, як стріла, натужна,

оцих волань охриплий хор?

Та мури, мов із мертвих всталі,

похмуро мовили: чекай,

ще обрадіє із печалі

твій обоюдожалий край.