Їхали царі до Віфлеєму,
Начищали крейдою корони,
Щось там гомоніли по-своєму
Про нові, нечувані закони.

Наймолодший думав: "Чудасія...
Це мені напевне що приснилось:
Отаке маленьке – вже Месія!.. –
Та воно ще ж ледве народилось!.."

А найстарший думав: "Слава Богу! –
Я таки дожив цієї хвилі –
Отепер вже можна і в дорогу,
Полишити діток Божій силі...

Ні про що не думав середульший:
З полювання голова боліла –
Просто щось там потягнуло душу,
А за нею потяглося тіло.

Їхали на конях царів тріє
(ні – один, здається, на кобилі), –
В пояс поклонилися Марії,
Йосипу подарували дриля.

А тоді схилились до колиски
Подивитись на малого Сина, –
І завмерли, наче обеліски,
І поволі встали на коліна...

Їхали царі із Віфлеєму,
Їм ще так ніколи не мовчалось.
Думали – і кожен по-своєму:
"Щось почалось...
               що ж воно почалось?.."