В піднесенні, у мріях світлих,
Брели ми стежкою повільно,
Рука у руку – невіддільні,
Мовчали між примарних квітів.

Мов наречені крокували,
Одні – в зеленій ночі прерій,
Шаленство місячних феєрій
Беззастережно випивали.

На мохові, мов мертві, потім
В далечині, зовсім самотні,
У щирій тіні лісовій,

У світлім сяєві висотнім,
Ми віднайшли свій плач у плоті –
Супутнику по тиші мій.