Авторський переклад з російської

* * *

Неначе душа і не знала печалі,
Неначе в ній вічно світанки вставали.
Неначе, благаючи немічним зором,
Збентеженням розпачу знов обійнятий,
День чистий не падав із тихим докором
У жах вогневий повечірньої плати.

Неначе душа і не знала сумління,
Неначе в ній вічно бузкове цвітіння.
Неначе бузки пелюсток не впускали
Сльозинками журно-безмовного смутку;
Неначе, схилившись в безмовній печалі,
Вони не старіли й не гинули хутко.

Неначе душа і зневіри не знала,
Неначе в ній вічне палало начало.
Неначе, що після бувало: образи,
Жорстокість обману, від зради – руїни
І втома сліпа, що прийшла з ними разом –
То все – маячня і примарності стіни.

Тверезістю випливло з пам’яті мулу –
Та все це було… і було, і минуло:
І гинули дні у вогневім жахітті,
І гинули квіти у часі невпиннім,
І зрад, і обманів було лихоліття, –
Щоб щастя безмежним здавалося нині.

------------------------------------------------------------

* * *

Как будто душа и не знала печали,
Как будто в ней вечно рассветы вставали.
Как будто молящий беспомощным взглядом,
Смятеньем отчаянья снова объятый,
День, чистый и ласковый, вовсе не падал
В красный огонь пепелящих закатов.

Как будто душа и не знала сомнений,
Как будто в ней вечно цветенье сирени.
Как будто сирень лепестков не роняла
Слезинками нежной безмолвной печали;
Как будто, склонившись безвольно, устало,
Цветы, вдруг состарившись, не умирали.

Как будто душа и неверья не знала,
Как будто в ней вечное жило начало.
Как будто всё в жизни, что после случалось:
Жестокость обмана, коварство измены,
Пришедшая с ними слепая усталость –
Лишь страшного сна нереальные стены.

Но трезвостью всплыло из памяти ила –
Печали, сомненья, неверье – всё было:
Дни, павшие пеплом тревожных волнений,
Цветы, победившие смертью усталость,
Измен и обманов холодные тени, –
Чтоб счастье таким безграничным казалось.