Слухай, доню, за межею боліт Терем є, він називається «Ліс». Там одного і прекрасного дня Народилося мале оленя. В нього погляд і душа без ключа, Тільки подив у розкосих очах. Повести тебе я хочу туди, Щоб побачила ти диво із див. А воно вже трішки ходить само, Ми його не турбувати йдемо, Ми лиш глянемо на нього — і все… Ну, хіба що ще трави занесем. Ти трави нарвеш гарненький пучок, Запакуєш все у свій рюкзачок, А щоб вітер не потріпав ліском, Ти косичку заплети колоском. Вранці вийдемо і в сонця красі Попрямуєм по сріблястій росі, Щоб хоч трішки і тобі довелось Позбивати краплі вранішніх рос. По дорозі ми в цей тЕрем-терЕм Синіх дзвоників зберемо-зберем Й синім зайцям віддамо квіти ці — Сині зайці їх найбільші знавці. Але поки ти рахуєш до ста Та попутно ще й усі болота, Може виступити піт на чолі… Ну, а ось уже… і той самий ліс. Погляд твій ясна притягує вись. Обережно, тут пеньочок. Дивись, Павутину як плетуть павуки, Знай — у лісі проживають вовки. Слухай щебет, але ліс — не шербет. Тато спробує навчити тебе Оминати павутиння вовків Й сірі пащі добряків-павуків. Тато твій тебе в цей сонячний день До галявини лише доведе, Шлях насправді значно довший, проте До галявин лиш доводять дітей. Прислухаючись, як вітер гуде, Ти сама вже далі підеш у день. Все — вперед (хоч це неблизько) ліском, А косичка, як колись, колоском… |