Його добре дерево предків в небо проросло до сонця. Його веселий сенс вдоволе божественний склеп-сон-щедросльоз черешні-сонцепоклонниці... Все ж бо стомлене хресто-пчоло з всеоком преться за конем від воротії. Польовнеє передень коренем осокорів. Через день воскресне Сокол словом. Побачемно новородженого. Богородиця в сорочці з льону. Стельмород. Торговед. Кожному дозволено солоденького. Простерло степом олелечене вольне доле. Зеленодоле моє. Олеже-золоте, всеведне подорож долом, де Всебог з Господом-сонцем п'є сочне молоко. А потім сопе. Серед неба вороще-вороне молоде. Ой, щей охопе тебе на все пооране полечко. Безсмерте-око в рябої отої корови, препрочервонене сферне охоплює все. Довге плесо, Боже-Донець зоречком, де сонце-черево-жерлом ніяк не пережереться пожовклих зірок. Лебедь-весно сповне зелене море без негод, Мертво коще-жертво, ото не проскоче, не поверне вже особлене Солохом недобре, зло з пожеж. Повне торжество розпочне в момент. Сонцеворот переможе чорні промені. В темне пекло попереду йде в розкош Печор. Вождь вечеряє з першотворцем жертв. Первовод це все добро в серці з пшеном. Дорого, чо йдеш колом по золото через десно. Донько, двором проходь, то через зело. Котрогось терен-здоровега вколе посеред степу? Молодь пожне поле, повстеляє солому долом. Котрого соловей всьоме погоне верством Позве поворотом толок до моров та перепочт. Епосе-горе, погребське двоморне пекло, середеське. Отой спорохне, проверне мощнем весновод. Всоте вогнем почетверне герой свещом. Необмолочене зерно розповельне в сезон. Пройшов сон в сквер весни, то не дощ-говор в середу, то Борей-джерело, тобі перешкоде тепло. Грозе-вороне, горе-вербо не ворухворне. Сонце в день. Сходе легко жде моїх похорон. Довго веде вогнем сонця повз берег, де переоране древнє зерно в пересмерть. Де потомне не збереже роздорне, розстемне. Боже, це болотне не здохне від безсоння. Перешкоде ведмедиці легконочу веснянку. .
|