Сергій НегодаРеанімація нараціїЗвідки міцне кам-непад-іння? Шок після грози. Ковток повітря. Це він зірвав грані водограю на дренажах. Провалля у прірву Дніпра. Жаріння голосів старої Руси. Ушкалля. Узмалля. Узвалля. Вичерпавсь драйв орди. Ви вже занакровували із тіл запал під залпи. Ви вже розпатровували із душ хисти під свисти. Ні, я обернувся в невидисть стокрута розрухи і біди. Проздригнувся із зойків смерти в усвист духів ідолів. Знову ре-а-ні-ма-ція після оп!-е-рації. Тіло, ти ще пожитимеш в нарації. Ре-інкар-нація ліків в лики акції після гіркоти, здолання дурноти. Першу частину лікування тіло знущається наді мною і я. Другу частину лікування дух знущається над свідомістю і ти. Відпусти мені болі. Господи! Скільки Україні боліти? Невже невдача позначає біллю на болі позатіллі хвороби? Першу частину життя я знущався над тілом. Другу частину життя тіло і я уникає свідомості. Сам себе знеболюю, тихо сплю. Камінь у тілі турбує гострою біллю. Тюрії, фурії, курії, журії, чюрії. Війї. Аденома кровоточить і безпокоє тіло. Гурії. Лурії. Вурії. Сурії. Щурії. Зуйї. П'ю воду постійно. Я борюся із тлінню. Смак моїх страв відзивається рвотою в тілі. Білий. Білий. Лікуюсь лише відчуттями. І вірю в тіло. Реанімуюсь лише табу. Вірю лікарю. Учусь виживати травмами. Реінкар-нація персональних тіней. Боже! Всевишній! Господи! А у тебе немає приватних ідолів?
|
2020 © Сергій Негода |