укр       рус
Авторiв: 413, творiв: 42231, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2020.10.16
Роздрукувати твір

Валерій Яковчук

Христо Ясенов, Цикл 8 «Місяць»

1
Кожний вечір ти виходиш над лісами –
і в твоєму світлі криється печаль;
ти оплакуєш щось люблене ночами,
вдень же ти відходиш у журливу даль.

Над поля виходиш – вільні, дивовижні,
у твоїм промінні сумота ночей;
ласки твої срібні втомливі і ніжні,
ждуть тебе в коханні тисячі очей.

А коли день зморний очі замикає
і чудес предивних наступає час –
дух в тобі незнаний віщий прорікає
словесами незбагненними для нас.

І тоді я, і тоді я безвідрадний
погляд твій шукаю, щоб мене втішав, –
погляд твій холодний, грізний і нещадний,
в нім неспішно вічна дихає душа.

2
Світи на стишені бори,
мої печалі озори,
о, місяцю ефірно-ніжний!
Померкне зморний літній день,
тебе чекаю я лишень
у цій пустелі дивовижній.

Ти очі трепетні розкрий,
проміння й посмішки розлий
на кожний дальній край небесний.
І в тій дрімотній далині
свій дивний світ відкрий мені,
примхливий жрець чудесний!

І я невільно в мить одну
у квітах місячних засну
твоєї ніжної вуалі –
мені засяє небокрай
і я побачу дивний край,
що юнь моя за ним в печалі.

3
Виходиш завжди мирний і печальний,
у кожний тихий надвечірній час,
і вся твоя довершеність дзеркальна
безкарно добирається до нас.

Земля є лиш притулком нещасливих,
в проказі і в знегодах їх душа.
Та для твоїх цілунків добротливих
тебе всі ждуть. Цілуй їх і втішай!

І взявши ніжну, з променів, драбину,
ідуть вони на сині небеса,
і там шукають втрачену отчину,
і ще нові, незнані чудеса.

І кожний там печалі забуває,
вчарований у срібний образ твій,
і кожний болі там свої вливає
в один псалом, величний і святий.

4
Я проходжу путь пустинну
до широких сонних брам,
бачу місто старовинне –
й місяць там.

В місті башти кафедральні
і старинний храм,
є там арки тріумфальні –
й місяць там.

В білім мармурі огради
цвинтар – місце людських драм,
і запалені лампади –
й місяць там.

Над могилою старою
жінка плаче небесам,
день згасає із журою –
й місяць там.

І в могилі тій пустинній
в тиші сплю немов я сам...
Місто й цвинтар старовинні –
й місяць там.

Христо Ясенов
Цикъл «Луна»
1
Всяка вечер ти изгряваш над горите -
и нерадост има в твойта светлина;
ти оплакваш нещо мило през нощите -
и тъгуваш, и умираш през деня.

Притаена над полетата безбрежни,
топли скърби крият твоите лъчи;
твойте ласки са томителни и нежни,
в тебе гледат много влюбени очи.

А когато морен ден око притвори
и настане час на твойте чудеса,
някой дух през теб пророчески говори
непонятни и разбрани словеса.

И тогава, и тогава, безотраден,
аз те гледам и със тебе се теша:
в твоя поглед - и мъчителен, и хладен -
диша бавно вековечната душа.

2
Изгрей над сънните гори
и мойте скърби озари,
луна, луна въздушно-нежна!
Помръкна морний летен ден
и аз те чакам уморен
посред пустинята безбрежна.

Изгрей и с трепетни очи
разлей усмивки и лъчи
по всеки край на небесата.
И сред задрямалата шир
открий ми своя чуден мир,
капризен жрец на чудесата!

И аз неволно ще заспя
посипан с лунните цветя
на твойте свилени воали:
над мен небето ще сияй
и аз ще гледам чудний край,
по който мойта младост жали.

3
Възлизаш миротворна и печална
при всеки тих и привечерен час
и твоята въздушност огледална
достига безнаказано до нас.

Земята е свърталище на бедни
и нищи, и прокажени души.
За твоите целувки милосердни
те чакат. - Целуни и утеши!

По твойта тънка стълба от коприна
възлизат те до модри небеса
и търсят там изгубена родина
и нови, непознати чудеса.

И всеки свойта земна скръб забравя,
магьосан в твоя сребърен светлик,
и всеки свойта болка притаява
в един псалом тържествен и велик.

4
Аз пътувам в път пустинен
към сънувана страна -
и съзирам град старинен -
и луна.

Ето кули катедрални
от далечни времена,
ето арки триумфални -
и луна.

В бели мраморни огради
виждам гробна старина
и запалени лампади -
и луна.

И над гробницата стара
плаче траурна жена,
а над нея ден догаря -
и луна.

Сякаш в тоя гроб пустинен
аз почивам в тишина...
Гроб пустинен в град старинен -
и луна.

2017
© Валерій Яковчук
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні