укр       рус
Авторiв: 412, творiв: 41534, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2020.10.16
Роздрукувати твір

Валерій Яковчук

Христо Ясенов, Цикл «Присвята»

1
І прийде світлий ранок, Суламіт,
з пурпурними, у посмішці, устами –
і ранок цей нестиме день ясний
в поля сонливі вкриті  килимами.
І у колисці весняного дня
із поглядом на широчінь відкриту
й молитвою мандрівника щодня
про тебе серце буде говорити.

І в тіні вечорової пори,
коли високих гір краса темніє
і сонце зі смиренням, у журі,
далеко за лісами десь марніє–
зі спрагою тяжкою, як дитя,
і з болем від печалі, що зростає,
про тебе моє серце, Суламіт,
про тебе моє серце запитає.

2
На гладь озерну місяць поглядає
і образ його в озері живе.
Поволі човен хвилями гойдає
і лебідь в водах місячних пливе.

Ніч повна зір і барвної імли,
і мовить звідусіль величність ночі...
На груди мої голову схили
і сон нехай прикриє твої очі –

побачиш ти далекі виднокола –
весна там вічна квітне на землі,
і море, сонце, простори довкола,
і вітер, що гойдає кораблі.

І ми погаснем у серпанку сну,
що розлила безмежна ніч могуча,
а ранок дасть утіху нам ясну –
іриси  білі й лілії квітучі.

3  
В моїх очах той сутінок спочив,
що віє крізь вікно моє відкрите.
І часто, бувши змореним, розбитим,
від горя, смутку, туги і плачів,
шукав тебе у бурі і біді
під ліхтарями міста я тоді.

І там, серед уїдливих хорів
примар в прозорих карнавальних масках,
я засипав в твоїх чудесних ласках –
мене там погляд твій жіночий грів;
тебе любив в жадобі я, чудний –
піднесений, зчарований, хмільний.

І завжди з серцем повним, у думках,
принадлива, смиренна і покірна,
закохана і зморена безмірно
ти плакала у мене на руках –
і слухала, немов з дитячих снів,
як дзвін святковий мій тобі дзвенів.

І нині, коли померки нічні
і білий сніг на вулицях спадає,
невільно серце по тобі страждає
і світлий спогад твій дзвенить мені –
а очі в світлі місяця живуть
і я шепчу, мов стишене дитя:
– О, жінко, ти благословенна будь!

4
Пам’ятаю ту священну мить –
ти піднесена і юна твоя врода!
Гаснучи, печалями горить
день сумний і віє прохолода.
Засипаєш. А душа тремтить...
Радість все наповнює і згода.
Наді мною зорна ніч вісить.

Ніч та стала ніччю листопаду.
В ніч ту бог невидимий відкрив
в царстві спогадів далекі тіні.
Смерть торкнулась розкоші борів
і траву покрив смертельний іній.
Очі ти відкрила в напівсні –
що побачила неясно, тьмаво? –
дзвін церковний, померки нічні,
і вінки утраченої слави...
---

Після довгої глухої тишини...
Серце серцю не давало знаків.
Плач прорізав спокій далини –
наче хтось в мені й тобі заплакав.
Кожен з нас вже вибрав свою путь –
путь невірну зрадницької муки.
А над нами піднімався день –
перший день від нашої розлуки.

5
І мирно відпочивши від денної утоми,
самітник безпритульний попід твоїм крилом,
тобі шепнути хочу і розгорнуть по тому
я книгу безіменну із болями і злом.

А ти мене послухай, схиляючись безмовно,
і все тобі скажу я, і все для тебе дам –
тож, може бути, стихне той сумнів невгамовний,
тож може не відчую, що я лишився сам.

6
Згадую перший той вечір,
згадую перші ті дні –
був я тобі чародійник,
радість була ти мені.
Вечір спустився неясний,
море стемніло умить –
тихо любов твоя гасне,
радість моя вже мовчить .

Десь у безмісячну пору
хтось безголосо ридав,
хтось мимоволі над нами
злобну молитву читав.
Ми розійшлися безмовно –
повнив нас болісний жаль.
Перший весняний той вечір –
перша у серці печаль.

7
Літній вечір лагідно розгорне
крила лебедині потайні
і як матінка стара пригорне
стишені сади й поля сумні .

і тоді – коли журба змирила,
і тоді – від ніжності бліда,
стомлена згадай, сестрице мила, –
мовчки про мене тоді згадай!

Христо Ясенов
Цикъл «Посвещения»  

1
И утрото ще дойде, Суламит,
със пурпурна усмивка на устата -
и утрото ще лъхне ведрина
в задрямалия губер на полята.
И в люлката на пролетния ден -
под погледа на ведрите простори -
с молитвата на пътник уморен
сърцето ми за теб ще заговори.

И в сянката на вечерния час,
когато притъмнеят планините
и слънцето, без ропот и без глас,
потъне надалеко зад горите -
с мъчителната жажда на дете
и с болката, от горести пропита,
сърцето ми за тебе, Суламит,
сърцето ми за тебе ще попита.

2
Над езерото месецът поглежда
и образа му в езерото бди.
Крайбрежна лодка бавно се навежда
и лебед плува в лунните води

Нощта е пълна с краски и звезди
и нейното величие говори...
Склони глава на моите гърди
и нека сън очите ти притвори:

ще видиш ти далечни кръгозори,
където вечна пролет зеленей;
море ще видиш, слънце и простори
и вятър, който кораби люлей.

И ний ще гаснем в сънния навей
на тая нощ безбрежна и велика,
а утрото по нас ще разпилей
на цъфнал крин и бяла перуника.

3
Очите ми са пълни с топъл здрач,
що вее през прозореца отворен.
И неведнъж - измъчен и изморен
от горести, нерадости и плач -
аз търсил съм те - в буря и беда -
под грейналите лампи на града.

И там, посред язвителния хор
на карнавала с призрачните маски,
приспивал съм се в твойте нежни ласки
и в пламъка на твоя женствен взор
и любил съм те жадно-заласкан,
унесен, зачарован и пиян.

И винаги с препълнено сърце,
пленителна, смирена и покорна,
ти плакала си - влюбена и морна -
във моите ласкающи ръце
и слушала си, като в детски сън,
на моя празник празничния звън.

И днес, когато веят тъмнини
и бледен сняг по улиците пада,
сърцето ми по теб неволно страда
и твоят светъл спомен ми звъни -
и сам, загледан в бялата луна,
аз шепна, като мъничко дете:
- Бъди благословена, о жена!

4
Помня още онзи миг свещен:
ти бе тъй възторжена и млада!
Гаснеше печално озарен
морний ден и вееше прохлада.
Ти заспа. Аз чаках запленен...
Всеки трепет дишаше отрада.
И припадна звездна нощ над мен.
 
Тая нощ бе нощ на листопада.
Тая нощ невидим бог разкри
царството на спомените стари.
Смърт целуна китните гори
и тревите смъртен скреж попари.
Ти очи отвори в полусън
и видя - какво видя тогава? -
Тъмни нощи - и черковен звън -
и венците на умряла слава...
- - -

После дълга, дълга тишина...
И сърце сърцето не дочака.
Плач прониза сънната страна -
сякаш някой в мен и в теб изплака,
И потърси всеки сам път -
път неверен на неверна мъка.
А над нас възхождаше денят -
първий ден от нашата разлъка.

5
И мирно отпочинал след дневната умора -
отшелник безприютен под твоите крила,
аз искам да ти шепна, аз искам да разтворя
безименната книга на земните тегла.

Ти тихичко ме слушай приведена над мене:
аз всичко ще ти кажа, аз всичко ще ти дам -
тъй може би ще стихне нестихнало съмнение,
тъй може би аз няма да сещам, че съм сам.

6
Спомням си първата вечер,
спомням си първия ден:
аз бях вълшебник за тебе,
ти беше радост за мен.
Спусна се вечер неясна,
ширна се тъмно море -
твоята обич угасна,
моята радост умре.

Нейде в безлунната доба
някой заплака без глас,
някой неволно прочете
кобна молитва над нас.
Ний разделихме се мълком,
пълни с болезнена жал.
Първата пролетна вечер -
моята първа печал.

7
Лятна вечер кротко ще разгърне
кадифени, лебедни крила
и кат стара майка ще прегърне
глъхнали градини и поля.

И тогава - тъжно примирена,
и тогава - нежна като блян,
припомни си, сестро уморена,
припомни си мълком зарад мен!

2016
© Валерій Яковчук
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні