| Ольга Брагіна***| він каже твої руки немов лікарняні бинти на шиї мовчання мов рідина в легенях дихати більше нічим
 тому ми говоримо те що не має значення те що болить
 розпеченим яблуком суму перетікає з повітря у кров
 ми тут за сумісництвом мертві та маємо рухами теплих судом свій підтвердити вирок
 ми невиліковно закохані в себе тому ще живі
 він каже відчини вікно
 нехай повітря цієї весни потрапить в кімнату
 наша шкіра рясніє подряпинами від реальності
 ми боїмося доторків один одного слів
 тінь як зворотня сторона світла на підлозі росте
 він каже відчини вікно у мене алергія на світ цей
 та ми з ним зрослися мов сіамський викидень
 він каже куди нам рухатись далі я ствердно хитаю головою
 ми розуміємо один одного без слів
 життя могло бути простим якщо не ускладнювати але ні
 відчини вікно там справжні люди живі йдуть у справах своїх
 впевнені що це потрібно
 а ми здатні лише примітки перечитувати шукаючи в них себе
 це наче виправдання нашого існування
 з темряви у світло потім знову в темряву
 який сьогодні день
 там люди в масках з дешевої марлі
 не впізнають один одного тому вітаються
 тепле повітря змушує калатати серце наче надія існує
 наче в підвалини нашого існування її закладено взагалі
 серце починає калатати ти йдеш кудись
 не розуміючи куди і навіщо захлинаєшся повітрям густим
 час не лікує кохання не лікує ліки не лікують
 сама себе не втримаєш розіб'єшся
 ми вдаємо що знайомі він каже йди
 | 
 2020 © Ольга Брагіна |