Анатолію Гарматюку ***1*** Я експромтом вдихував мелізми дощів біля будівлі грішників. Споживок, шелест золотої грошви, меломану, що благостиня. Гуркотнеча вітрів в ігрищах з інсинуйованими мелосами горбів, моя гординя грає в триньку примарою стає, роз’ятреною каверзою, грязюко-чортяко-фатум-фобіяною. Це місто в кепі, без галасів-крахів інтриганів, з ярмарком карнавалів, У стратегічному партнеріону – його ґешефти, мої спекуляції, гріхопадіння. На легальновіннеюмівську убиральню інспіраторів-шукачів з преамбул гогочать салюти зомбі. Що там так орудує, – усіх шокують реалії, Поет, ввергнутий в каламбур життя. Вереск рохлі-мерса, геркотня спасенників, розголос-спалахи честі у зваблемугрових розмахах реготить траса, неначе громило-гроза. Волає розгулівська веремія на гугнявих транс-шрамах манекенів. Що там говорити, воркотить гордість на підвіконнях. Блаженство спасення моє. Відун знає про розгром тюрми – це одна глобальтемурівильня в гіпнозо-інтерпретаціях, ось і сваволя роз’їдених ротяк у відчайдух. ***2*** Верещать одкоровеннями на зумовиленських шарах жонглери, шаленіє постамент, який проінтерпретує тебе в зомбі і здасть мене на розхід. Тікання секунд сигналізує розтин вахлаками нових предтеч, які ще розп’яття для наших відлюдників, зараненько смерч зомбі, сміється унікум. Будеш благоденствувати в мирі! Бувай, угарна ритуальня казенщини, тихий трепет самогубців. Шелеп, хвиснула органом ринку ранкова капела життєпис поетів, Яка халепа! Дурепа хникає свій хорал рекрутів з презирством. У розграбованій Громаденусівці трубадури в убиральнях летінь. Маєш блаженствувати в мирі! Я всокелигаюзвівся, живенько, з транс-суб’єкт-інтуїції до занепаду душі. Ризикнув, перекашлянув, та минув новобуйну Шматтєвелисонівку, Я став зомбі, дістався кавалькад, ветелень заревів на хмару каламбурів-стресів. По-простому я настерлядорікозлився, порожнем, пульсую шепіт химерних слів. Я геть розтелепаний, дренькаюсь в атмосфері. У решітках склепи з кричущими долями. Живу очамрілим зомбі-казкарем, А там шелембають в острахах, вертять війною і мій скрепер на фронті. ***3*** Зречений панікер вгомінемасоціюлився і вителенькався пульсаром. Гуде у вухах калатуючим вітряком у скромненького кайф-поета. Умгу, на Космічаниревській полаялись баба з онучкою без камер, був це путч, за прояв опівнічного чавкання під час голодомору. Нічогенький в зачепах шелепнувся. Вертун харамаркав еру-вандею і стукали каблуки на каліцькій іудавій-алеї, скоренька закаялась серед потурачів, шахраїв. Улюлюкали лише орії, хльоско виляскували перепадами щелеп. Бевкали з криниці голоштанько-донкіхот в черзі за живицею джентльмени на мартопляс світленьких просили Вйокали, ляскали язиками, хитренькі воскресили фаустів для голоти. Ешелон вояжів та донжуанів витребенькував умертвлених дітей. Вертко воркоче з волоцюгою-джином безсмертка душі, дзеньк. Морожений підленький ляпає Волопасом. Цокають зіроньки гужем в кишеньки. Дурепа зацвенькався і гепнувся уві сні. Скляр задзвонив шибками, собаки гавкають, рявкають двері. М’явкають коти. Старими баянами чуйненько теленькають зомбі. ***4*** Молоді мародери, як домові, під повний місяць кишки рвали зі сміху. А в каміні – прем’єра, бамкають дзвоном людожери, а в шифоньєрі. Білі котики плакали безперервно. Живодер з цепу зірвався на химер. Прожери потрощили ефір громами. Мародери розмітали забовкані калюжі. В клепкозагубівський ярузі вчинили бучу. Утямки, мара крекче калаталку, їдка умора хлебче кислу юшку. Ємельявійявська кабала, як стерва, усюди чадіє в притулах смерті. Мутували візитери, фобії з щиросердних митрополій маять тортури. Забовкані адепти духу планують аферу. Чекають на візит примітивних тролей, Тьпрускають флюїдами зваблемугові йоги. З причіпними каюками та примус-тонусами пхицьнув квит шабашу шкетів, дзенькнув у трубу офірам, заклепали невідчепні реальну вій. Надтворив вкрай жертвами нове кіно. Кличе зомбі на басту, пікетує покої печерних. Забренькав капець кіоскам на бульварах. Холери дренькали в бубни, а меткі клапотники хабанер шепталися про махінації, дзеленчав маховик бубном дещиць. ***5*** Лепсько хурчав у жару шалапут війни, крутив веселу вербу. Жбурнула кокотка хтивість в жагу. Зашумів бомбами, задзвякати вольєр задухів. Склеп зафурчав, застогонів, продзижчав відьмою. Пчихнув вередун на охочих до жахів, залаяв віртуоз на нічних баберниць, перекляцнув клоун любонькам площу в калюжах. Влихонув мегера відьмі у серденько слабонервний розчин. А шахрай молив вічну Богородицю, неначе вакханку-баядеру. Нагуглив мачуло болванчиків, наклянчив у махляр дрібниці для сайту нікчем, вивчив гримаси фантомів, Загудів викрутасами химер до Ївги. Заревів ажурний маклер вертушкою. Чмихнув паяц в реверансі до пасії, дотепно оголосився освідом. Закопошився в клопоті горобець, нашукав везіння та шубовснув поміж міраж-патороч в річку і зкужелився. Переполошилися поети. Задзвонили мобільники, бебехнули світ. Отак легко шваркнули і зависькали клави. Висікались літери, тарабанили, скрекотали. Бахнули ще раз, бабахкали химери. Зомбі торохкали торохкотали торохтіли. Висвистував вулик, шелевіла скаженість в саду. Забринькали павутинки, зацоркотали мухи. ***6*** Скреготали зуби з переляку у ляльководів, а згодом залящав у коморі дворецький найзаможного мага. Цей маг в чаклунстві три закутки тримав. Нацокотів щасливий гомін істотам і потворам. Зарипіли дверима душі на качалках в маєтках, наклянчили, напросили, накликати концерти зомбі. А їх душі бринькали, цоркотали, бовкотали в любові.
|