Цей вечір став вмістилищем утрат,
Обманутих  бажань, нерозуміння.
Нічна бензозаправка—мов театр
В неоновій байдужості цвітіння.

На ній, немов на місячному дні,
Самотній виріст доту - магазину
Ховав вночі за проріззю в стіні
Бліду і насторожену людину.

І більш ніяких свідків не було,
А був рельєф, химерно-нереальний,
Сухотне світло крізь машинне скло
І випадок—холодний і  брутальний.

І тиша змієока на землі,
Проваллями чіткими огортала
Бензинові колонки, ліхтарі,
Надію, що без звуку помирала.

І наче анемічний адвокат,
Без права на оскарження й поправки
Засвідчував останній в п’єсі акт
Нічний сюрреалізм бензозаправки.