Я зникну на роки і на країни,
      Стривожена, без цілі і керма.
      В раптовій екзальтації—без зміни,
      В нерозумінні тихому—сама.

      Як уві сні з відкритими очима
      Кружлятиму --ви будете в той час
      На запитання знизувать плечима
      І думати про тих, хто біля вас.

      Але зненацька, боячись не встигнуть,
      Я побіжу, як знайдене дитя,
      Коли човни при березі застигнуть,
      До скорого готові відплиття.

      І стане мені ясно до нестями,
      Чого мені ніколи не забуть.
      І доторкнусь до кожного устами—
      До кожного, хто наладнався в Путь.

      В години ці скорботні і урочі,
      Що напливають десь із давнини,
      В тумані будуть голови і очі,
      В тумані будуть люди і човни.

      Я розіллюсь як повінь і як повість,
      Щоби піймать останній дотик рук.
      Я не навчилась жить, але натомість
      Скінчила академію розлук.