***
Невизначеність висіяла сни
На клумбі попід вікнами неспокою
І липовою квіткою високою
Дзвенить над ними повня.
Валуни,
Навалені на груди небуття,
Вичавлюють невпевненість із думки,
Цілує скроню посинілий стукіт
Пульсуючого часу.
Паротяг –
Локомотив надтріснутого світу
Занурився у середину літа
І рейками буксує.
До звитяг
Лишилося півкроку.
Вершень року
Вивершує акордами страждань
Над прірвою непевних коливань
І сумнівів.
Стоїть, неначе докір,
(Чи якір? Чи маяк?) твоя любов,
Така всесильна у своїм безсиллі,
Така безсила у своїм всесиллі,
Що віз чумацький ген на небосхилі
Замислився і у піке пішов.
І вже йому немає вороття –
Ворота зачинилися на клямку.
Снодійне наливає день у склянку
Під огорожу виливши дитя.
14.07.16