*** Невизначеність висіяла сни На клумбі попід вікнами неспокою І липовою квіткою високою Дзвенить над ними повня. Валуни, Навалені на груди небуття, Вичавлюють невпевненість із думки, Цілує скроню посинілий стукіт Пульсуючого часу. Паротяг – Локомотив надтріснутого світу Занурився у середину літа І рейками буксує. До звитяг Лишилося півкроку. Вершень року Вивершує акордами страждань Над прірвою непевних коливань І сумнівів. Стоїть, неначе докір, (Чи якір? Чи маяк?) твоя любов, Така всесильна у своїм безсиллі, Така безсила у своїм всесиллі, Що віз чумацький ген на небосхилі Замислився і у піке пішов. І вже йому немає вороття – Ворота зачинилися на клямку. Снодійне наливає день у склянку Під огорожу виливши дитя. 14.07.16 |