Поволі сивих хмар летючий тане ряд.
Зоря вечірня ти, зажурена зоря,
Твій промінець сріблить зав’ялі полонини,
Затоку, що вже снить, суворі верховини.
Люблю як сяєш ти в небес височині.
Минулі думи ти нагадуєш мені.
Твій пам’ятаю схід, вже вивчене світило,
Нам мирним берегом, де все для серця миле.
Тополі там стрункі у небо линуть скрізь,
Там мліє ніжний мирт, тьмяніє кипарис,
І хвилі там завжди шумлять солодкомовні.
Там я колись в горах, кохання думи повний
Повільний спокій понад морем прочував,
А на хатини морок ночі наповзав,
І юна дівчина в пітьмі тебе шукала
І як саму себе зустрічним нарікала.