От і...
Птиці Рамо...
Появилися раптом у пам'яті, і...

Шурхотливою зграєю,  знов полетіли кудись будь-куди...
Де і ми,  
разом з вщент екзальтованим  залом
надихались єдиним  жаданням челестним.
 
А ти  
...ти притиснулась щільно до мене,
і так жадібно, з вершка балкона,
поглинула в пальці великого,що трепотіли  
крилами  
над  
клавішами...

Тож ...і я,
висковзав разом з музикою
в дикі стежі свідомості...  
Після —
заринав, поринав, утікав  
у своє
без слов в весне.  

А-а-а!  
Цією от ніччю!  
Не знаючи, де ти, та з ким ти...
Малюю на клаві сердечка...    

А птахи ненаситні Рамо  
все клекочуть і рвуться порсаючись безліччю чорною справді туди...  
Де  
нема
нас.  

...А після, зникають в проваллях моєї довбешки.

З хворлінням.